Дорогі читачі! Сьогодні в рубриці «Гарний настрій» моя розповідь про Ріну Зелену. Нещодавно у нас розпочався сезон у літературній вітальні. Чергова тема про комедійну акторку мені дуже сподобалася, що я вирішила вам трохи про неї розповісти. Актриса Ріна Зелена ніколи не була головною героїнею у фільмах, проте її ролі надовго всім запам'ятовувалися, а її афоризми були не менш популярними, ніж у Фаїни Раневської.
Ріна Зелена – біографія та особисте життя
Актриса грала персонажів, без яких спокійно можна було б і обійтися, ось тільки без них фільми стали б більш прісними.
Народилася Ріна Зелена в одноповерховому Ташкенті в сім'ї, за одними даними, у дворянській родині, за іншими – у сім'ї скромного чиновника, хоча за радянських часів це не мало жодного значення.
Одного разу вона з подругами оголосила бойкот вчителям, відмовившись вивчати німецьку мову, оскільки йшла війна з німцями. А на запитання батька, ким же виросте, вона запитально відповідала: "Шофер?" У ті часи тільки автомобілі, що викликали захоплення у людей, почали з'являтися на вулицях міста.
Закінчивши в 1919 році театральне училище, розпочала свою професійну кар'єру як професійна співачка.
Ріна Василівна була 3 рази заміжня, останній чоловік її архітектор Костянтин Топурідзе, з яким вона прожила 40 років. Своїх дітей вона не мала, але вона завжди знаходила спільну мову з усіма дітьми Коте, її останнього чоловіка, і вони її теж любили.
Ріна Зелена – це її справжнє ім'я чи псевдонім?
Справжнє ім'я актриси – Катерина Василівна Зелена. Прізвище її справжнє, що дісталося їй від батька. А з ім'ям вийшла цікава історія.
У Громадянську війну її родина переїхала до Одеси, де молодаактриса влаштувалася працювати до місцевого театру. Саме тоді Катерина стала Ріною. На першій афіші, не вистачило місця для її імені та її ім'я вирішили скоротити. Так Катерина стала Ріною. Але цей псевдонім їй дуже подобався. А на прохання друзів звати її Катериною Василівною, вона з сарказмом відповідала: «Кликайте мене краще за Руїну Василівну».
Ріна Зелена – актриса театру та кіно
Невдовзі дівчина повернулася до Москви. Почала роботу в московському театрі «Не плач», потім були петроградський «Балаганчик», Московський театр Сатири, театр Оглядів при Будинку друку. А з 1930 року виступала на радіо та естраді з розповідями про дітей, читала вірші Володимира Маяковського, Агнії Барто, Самуїла Маршака, Сергія Міхалкова.
У роки Другої світової війни їздила разом із артистичними бригадами на фронт, виступала перед бійцями, за що була нагороджена орденом Червоної Зірки у 1944 році.
Справжня слава прийшла до актриси, коли вона почала зніматись у кіно. Вона все життя мріяла зіграти головну роль, але вони їй не діставалися. Граючи другорядні та короткі ролі, вона так уміла зіграти характер своїх героїнь, що ці ролі запам'ятовувалися надовго.
Вона знялася в 53 фільмах, найбільш запам'ятовувалися це були фільми, де вона грала роль:
Ріна Зелена – майстер імітації дитячого голосу. Вона озвучувала ролі у 30 мультфільмах:
- Хто сказав «мяу»? »- Цуценя,
- "Вовка в Тридев'ятому царстві" - Вовка,
- «Капризна принцеса» - бабуся-красуня,
- "Чарівник Смарагдового міста" (1 серія) - жуун,
- «Незнайка в Сонячному місті»
- "Аліса в країні чудес" - Герцогиня та ін.
Крім цього вона знялася у трьох кіножурналах «Фітіль» та брала участь у написанні сценаріїв для 3-х фільмів,один із них «Підкидьок», де вона працювала разом з Агнією Барто.
Ріна Зелена та фільм «Підкидьок»
У 1939 році на кіностудії «Мосфільм» було знято фільм «Підкидьок» за сценарієм Ріни Зеленої та Агнії Барто.
Цю фразу кричали Раневської хлопчаки на вулицях, згадували люди при знайомстві, і навіть Леонід Брежнєв при врученні актрисі ордена Леніна в 1976 вітав її цитатою з «Підкидька».
На зйомках цієї картини виявилося, що для повноти картини потрібний ще один персонаж. Тоді наша героїня придумала Домробітницю Аріш, яку сама і зіграла. Але зіграла так, що після зняття цього епізоду вся знімальна бригада просто каталася від сміху, а Ріна Василівна перепитувала: Ні, це правда смішно чи ви мене втішаєте?
Крилаті фрази Ріни Зеленої
У нас ось так ось якраз, у 57-й квартирі старенька одна теж зайшла. Пити води попросила. Попила води. Потім хватилися — піаніни нема!
Ну губи такі вже не носять.
І головне — вони хочуть мене відправити у відпустку. Наче я можу ось з такими нервами у відпустку!
З місця не зійду, доки не помру! А помру я не скоро!