Алфавіти. Алфавіт (від грец. alphábētos) - це сукупність літер будь-якого фонемографічного листа, які розташовані в історично встановленому порядку. Саме словоалфавітутворено від назв двох перших букв грецького алфавіту:альфаібета(новогрецькевіта).Аналогічно утворено словоазбука:від назв двох перших букв слов'янокирилівського алфавіту-аз+буки.В алфавітних системах листи окрема буква передає, як правило, один звук. Іноді літери об'єднуються по дві, три чи чотири для позначення однієї фонеми: польські поєднанняsz=ш, cz=год, szcz = щ,німецькі поєднання>sch=ш, tsch = чта інших.
Вважається, що принцип алфавіту був винайдений західно-семітськими народами, зокрема древні хаанеяни використовували його вже в клинописі. До родоначальників всіх видів алфавітів часто відносять фінікійський алфавіт, який складався з 22 літер, що йдуть один за одним у певній послідовності. Фінікійські літери мали просту та зручну для написання та запам'ятовування форму. У фінікійському алфавіті, як і в багатьох західно-семітських, назви букв були утворені від слів, які позначають предмети, що починаються з відповідних звуків: а - алеф (бик), б - бет (будинок), г - гимел (верблюд ), д - далет (двері), h - xe (хрест), в - вав (цвях) і т.д. Вважають, що надалі близько 4/5 відомих алфавітів виникли безпосередньо або опосередковано з фінікійського алфавіту. У своїй первинній формі фінікійський лінійний алфавіт був сприйнятий у Малій Азії (малоазійські алфавіти, що вимерли на початку н.е.), Греції та Італії, давши початок західним алфавітам. У скорописній, або курсивній формі, ймовірно, через арамейський лист, він поширився по всьому Ближньому та СередньомуСходу, започаткувавши східні алфавіти.
Вихідним всім західних алфавітів є грецький алфавіт, заснований на перетвореному фінікійському алфавіті. За підсумками грецького алфавітного листи в IV—III ст. до н.е. склався власне латинський алфавіт. Більшість грецьких літер зберегло в ньому своє споконвічне значення і накреслення.
Кінець сторінки 244
¯ Початок сторінки 245 ¯
ня. Протягом багатьох століть латинський алфавіт зазнавав певних змін, набуваючи сучасного характеру: у XI ст. з'явилося зображення літериw,у XVI ст. були введені літериj, uтат.д.
Слов'янський алфавіт виник наприкінці IX - початку X ст., причому було створено дві абетки - глаголиця та кирилиця. Створення азбук пов'язують із іменами слов'янських просвітителів, братів Кирила та Мефодія. Назваглаголиця утворено від старослов'янськогодієслово-слово, мова.Збігаючись з кирилицею майже повністю за абетковим складом, глаголиця різко відрізнялася від неї формою букв. Вважають, що багато літер глаголиці пов'язані з грецьким листом, а деякі літери складені на основі знаків самаритян і давньоєврейського письма. Глаголиця широко вживалася в ІХ ст. у Моравії, звідки проникла до Болгарії та Хорватії. Там вона вживалася до XVIII століття. Потім дієслівний лист був витіснений на сході та півдні кирилицею, на заході - латиницею.Кирилиця є творчою переробкою візантійського алфавіту - новогрецького статутного листа VII-VIII ст. Вона широко вживалася у південних, східних і, мабуть, деякий час у західних слов'ян. На Русі кирилиця була введена у X-XI ст. у зв'язку із християнізацією. Спочатку кирилиця налічувала 38 літер, а потім кількість її літер збільшилася до 44. З грецькоїстатутного листа було запозичено 24 букви, решта 20 букв є або запозичення з інших алфавітів, або графічні видозміни грецьких букв, або лігатурні поєднання букв кирилиці.
Кирила проіснувала на Русі без значних змін аж до XVIII ст. Сучасний видукраїнського алфавіту було підготовлено реформами Петра I, а пізніше реформами Академії Наук. З кирилівського алфавіту були виключені літерипсі, ксі, омега, іжиця, іжета деякі інші, спрощено накреслення окремих літер, введено нові літери:я, е, й.Завершено реформу української алфавіту була у 1917-1918 рр.: були виключені зі складу алфавіту літериять, фіта, і.український алфавіт послужив основою для створення писемності багатьох народів Крайньої Півночі та Сибіру, на український алфавіт була пере-
Кінець сторінки 245
¯ Початок сторінки 246 ¯
ведена писемність та більшості народів колишнього СРСР. український алфавіт був прийнятий як основа сучасного болгарського та сербсько-хорватського алфавітів.
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ АЛФАВІТІВ КИРИЛИЦІ ТА ГЛАГОЛИЦІ
Майже 75 відсотків сучасного населення Землі користується буквенно-звуковим листом, який зараз утворює чотири найпоширеніші сім'ї алфавітів: латинську, слов'яно-кирилівську, арабську та індійську. Сім'ї алфавітів не збігаються з сім'ями мов за їх походженням. Наприклад, слов'янські мови використовують кирилицю та латиницю, арабським алфавітом користуються також турки та перси.
Кінець сторінки 246
¯ Початок сторінки 247 ¯
Графіка. Терміномграфіка (грец. graphikē, від graphō -пишу, креслю, малюю) позначається розділ науки про лист, що вивчає начертання літер і співвідношення між літерами ізвуками. Графіків називають також алфавіти різних мов, маючи на увазі особливості накреслення літер у тому чи іншому алфавіті, а також накреслення інших графічних знаків письма. Графіка як вчення розглядає типи букв за їх накресленням, за особливостями їх форми та типи букв за особливостями їх співвідношення зі звуками. Поняття графіки застосовують зазвичай до буквенно-звукового письма.
За особливостями накреслення, наприклад, різко розрізняються клинопис країн Стародавнього Сходу, орнаментальне листарабів, суворі лінії літер грецького статутного письма, складне зображення ієрогліфів китайського письма, позбавлені прямих кутів і ліній літери грузинського письма. Навіть літери одного алфавіту часто мають кілька почеркових різновидів. Так, в історії грецького листа відомі різні почеркові різновиди: капітальний лист, статут, або унціал, курсив, або скоропис, і рядковий лист.
Найдавніші грецькі написи висікалися на каменях, тому літери характеризувалися строгістю накреслення і складалися переважно з прямих ліній - вертикальних, горизонтальних і косих. Такий лист отримав назву лапідарного (від лат. lapidarius - що відноситься до каменів), або капітального листа.Уставне, абоунціальне (від латів. uncus - вигин), лист розвинувся з капітального листа. На відміну від нього, літери статуту характеризуються більш округлими формами, в їх зображенні намічається прагнення уникати гострих кутів і ламаних ліній. Укурсиві (від латів. cursus - біг) букви зв'язного тексту поставлені не окремо друг від друга, як у статуті, а з'єднані чи сплетені між собою безперервним рухом пера, тобто курсив - це скорописний почерк.Місцеве, абомінускульне (від лат. minusculus - дуже маленький), лист характеризується невеликимималими літерами, що поєднують риси статуту і курсива.
Кінець сторінки 247
¯ Початок сторінки 248 ¯
Приклади написання грецьких букв почерковими різновидами.
Нарисна манера письма тісно пов'язана з технікою письма, якою користувалися переписувачі. Характерним для XI-XIII ст. типом українського письма був статут, який відрізняється каліграфічними (від грецьк. kalligraphia - мистецтво писати чітким і красивим почерком) особливостями письма. Статут характеризувався прямим, перпендикулярним до рядка написанням букв, рівним натиском, правильними лініями та округленнями у накресленні букв, окремим написанням букв. Розвиток писемності призвело до змін у графіці, переходу до напівстатута, а потім до скоропису. Унапівуставі правильний геометричний
Кінець сторінки 248
¯ Початок сторінки 249 ¯
принцип будови літер і рядки вже порушувався: літери відстояли один від одного на різній відстані, основні лінії у будові літер були менш правильними. Крім того, літери в напівуставі були дрібнішими за статутні літери. У XV ст. набуває поширення третій тип українського листа -скоропис, в якому важливим було досягти швидких темпів листа. Тому для скоропису характерне різноманіття у накресленні букв, наявність кількох варіантів написання однієї літери, спотворення зовнішнього вигляду букв.
Кінець сторінки 249
¯ Початок сторінки 250 ¯
Таким чином, написання однієї і тієї ж літери отримує в письмовій мові різний вигляд, що залежить як від почеркового різновиду листа, так і від індивідуального почерку. Три-одна структура мови - мова, мова, мовна діяльність - поширюється і на його письмову форму, де мова представлена графемою, мова -аллографом, а мовна діяльність -літерою, абографом. Так, графема в тексті може виглядати якУ,У,У,У,у,у,у, у.Ці варіанти утворюють кілька почеркових різновидів графеми: жирний шрифт, жирний курсивний шрифт, звичайний шрифт, звичайний курсивний шрифт, тобто алографи, представлені вісьмома літерами, або графами. Всі ці варіанти тотожні з погляду уявлення однієї й тієї ж графеми , хоча можуть виконувати й різні функції у слові чи тексті: велика літера може свідчити про початок речення або про те, що слово є власним ім'ям; виділення літери особливим шрифтом вказувати її якусь особливу значимість тощо. Письмова форма мови зберігає таку ж структуру на стройовому рівні, як і звукова форма. Графема, як і фонема, являє собою загальне (множина), алограф, як і алофон, виступає як окреме (підмножина), а буква, або граф, реалізує загальне та окреме в одиничному, як і звук в усній формі. Разом з тим у письмовій формі мова представлена зоровими образами одиниць, а не акустичними образами, як у звуковій формі. Ча-
Кінець сторінки 250
¯ Початок сторінки 251 ¯
Насамперед користуються терміном "буква", якщо не потрібно спеціально підкреслити відмінність, маючи на увазі складну будову цієї одиниці.
По співвідношенню сузвуками літери неоднорідні й у мові, і більше у різних мовами. Ідеальний випадок, коли кожна фонема мови передається однією літерою, а кожній літері відповідає одна фонема,\не представлена в жодному національному алфавіті. Практично у кожному їх спостерігається розбіжність між числом фонем і числом букв. Так, для 46 фонем в англійському алфавіті є 26 літер, в українськійалфавіті 33 літери позначають 41 фонему і т.д. Через це між звуками та літерами у різних алфавітах існують складні стосунки. Виділяють так звані однозначні літери, які позначають лише одну фонему, наприклад, українські літериці ч позначають у будь-яких фонетичних позиціях завжди твердий звук [ц] і завжди м'який звук [ч']. Багатозначні літери залежно від позиції фонеми в слові зможуть означати кілька звуків, наприклад, в українському алфавіті літерип, б, м, ф, в, т, дта інші позначають і тверді, і м'які приголосні. в українському алфавіті деякі літери позначають одразу дві фонеми:е, е, ю, я-поєднання [j] з відповідними голосними звуками. в українському алфавіті літери ' і ь не позначають самостійно окремих фонем, але беруть участь разом з іншими літерами у позначеннях звуків. Як зазначалося, у деяких алфавітах використовуються поєднання літер передачі однієї фонеми. У ряді алфавітів використовуються діакритичні знаки для передачі окремих фонем: нижні - польські літериą,, ęдля позначень носових голосних, верхні - чеські літериš, č, žдля позначення шиплячих, перехресні - польська літераłдля позначення нескладовогоуі т.д.
Отже, кожна графічна система буквенно-звукового письма містить особливості представлення алфавітів. Так як ідеального співвідношення букв і фонем в жодному фонемографічному листі не існує, то кожна система листа потребує орфографічних правил. Такі правила встановлює орфографія.
Орфографія. Орфографією (від грецьк. orthos - правильний, grapho - пишу) найчастіше називають систему правил, що встановлю-
Кінець сторінки 251
¯ Початок сторінки 252 ¯
що мають однакове написання тих самих слів.Правила орфографії у кожному мові складалися поступово й у суспільстві підтримуються і регулюються державою. Все різноманіття орфографічних правил, що діють у різних мовах, зазвичай зводять до кількох головних принципів орфографії. Єдності у виділенні цих принципів немає. Одні вчені називають три основних принципи орфографії –фонетичний, морфологічний та історичний, інші виділяють п'ять принципів – фонетичний, морфематичний, граматичний, диференційований, традиційний, а інші шість – фонематичний, фонетичний, етимологічний, традиційно-історичний, морфологічний та символічний. Існують інші підходи до вичленування орфографічних принципів. Найбільш укрупнена класифікація із трьох принципів орфографії охоплює більшість мов світу.
Фонетичний принцип орфографії вимагає писати так, як чується. Цей принцип переважає, наприклад, у білоукраїнській орфографії, хоча частіше він співіснує з іншими принципами.Морфологічний принцип передбачає однакове написання морфеми незалежно від зміни її звучання:води - водяний, міста - місто, плоди - плід.Історичний, аботрадиційний, принцип орфографії вимагає писати слова так, як вони писалися в минулому, навіть якщо такі написання розходяться із сучасними уявленнями про звуковий та морфемний склад слова. Наприклад, в українській мові написанняізамістьипісля твердих приголоснихж, ш- життя, жир, шипшина, ширина,написання м'якого знакаьна кінці слів після шиплячих— миша, жито, їж, ріжта деякі інші написання.