За даними статистики, слід зазначити, що таке захворювання, як пієлонефрит, є досить поширеним. Ця патологія нирок виникає внаслідок активної життєдіяльності патогенної мікрофлори, тому для етіологічного лікування захворювання використовуються антибіотики.
При найменших симптомах запалення нирок (висока температура, дизуричні явища, озноб, біль у ділянці нирок), слід відразу звернутися до лікаря. І насамперед він рекомендує прийом препаратів після встановлення точного діагнозу. Розберемо докладніше, які антибіотики при пієлонефриті кращі, їх переваги та недоліки.
Чому саме антибіотики
До антибіотиків належать лікарські засоби, що мають синтетичне або природне походження, які негативно впливають на ріст та розвиток деяких видів патогенної мікрофлори. При пієлонефриті використовуються переважно ці засоби в таблетованій або капсульованій формі для внутрішнього прийому.
Для того щоб ефективність засобу була високою, препарат для лікування запального процесу в нирках повинен мати ряд обов'язкових якостей:
- виводитись переважно нирками;
- не чинити ними токсичного впливу.
Які ж препарати найефективніші? Для того, щоб зрозуміти, слід провести низку досліджень, які покажуть:
- різновид збудника;
- стан функціонування нирок у конкретного хворого;
- наявність нормального відтоку урини.
Група пеніцилінів
Препаратами вибору при пієлонефриті є антибіотики групи пеніциліну. А точніше напівсинтетичні пеніциліни – амоксилицилін, ампіцилін. Вони високоактивні по відношенню до флори, яка найчастіше виявляється при цій патології – протей, кишкова паличка. Недолік цього виду препаратів у тому, що можуть руйнуватися під впливом бета-лактамаз – особливих речовин, які виробляють більшість збудників.
В даний час амінопеніциліни використовуються для вагітних, оскільки вони мають мінімальні побічні ефекти. Але в інших пацієнтів вони не застосовуються, оскільки існує безліч штамів мікроорганізмів, які зовсім не сприйнятливі до їхнього впливу.
Тому зараз фармацевтична промисловість почала випускати захищені пеніциліни, що містять клавуланат або сульбактам. Вони показують високу активність як до грамнегативних, так і до грампозитивних бактерій, і рівень резистентності до них патогенної мікрофлори максимально низький.
Ускладнені форми пієлонефриту вимагають застосування сильніших антибіотиків, до яких належать карбоксипеніциліни та уреїдопеніциліни. Їх використання як монотерапія не рекомендується, оскільки це призводить до швидкого звикання. Максимальна ефективність при тяжких формах внутрішньолікарняної інфекції досягається у використанні поєднань їх з аміноглікозидами, інгібіторами бета-лактамаз або аміноглікозидами.
Цефалоспорини
Існують інші антибіотики від пієлонефриту з широким спектром дії. Це цефалоспорини, які у високих концентраціяхнакопичуються в нирковій паренхімі і мають помірний негативний вплив на функцію нирок. Препарати цієї групи найчастіше використовуються для усунення розвитку захворювання в умовах стаціонару і під час амбулаторного лікування.
Виділяють кілька поколінь цефалоспоринів:
- Перше покоління (цефалексин, цефазолін) має досить обмежену активність і впливають переважно на позитивну кокову флору. При гострому пієлонефриті їх не застосовують.
- Препарати другого покоління мають розширений спектр впливу, вони допомагають при виявленні як збудник кишкової палички та інших ентеробактерій. Представником цієї групи є цефуроксим, який використовується при лікуванні амбулаторно за умови відсутності ускладнень.
- Лікування ускладнених форм запалення нирок передбачає застосування третього покоління цих лікарських засобів. Цефіксім або цетибутен випускаються у таблетках для внутрішнього прийому, а цефотаксим та цефтріаксон у вигляді розчинів для внутрішньом'язового введення. Вони мають більш тривалий період напіввиведення порівняно з першими двома поколіннями цефалоспоринів, і деякі з них досить ефективні по відношенню до синьогнійної палички.
- Зараз є вже препарати четвертого покоління. Вони мають таку ж активність, як і ліки третього покоління, але при цьому ще ефективніше діють при захворюванні, викликаному грампозитивною коковою флорою.
Аміноглікозиди
Лікування хронічного пієлонефриту антибіотиками при розвитку ускладнень полягає у використанні аміноглікозидів – гентаміцину, тобраміну, амікацину. Вони є препаратами вибору при лікуванні внутрішньолікарняної інфекції, коли причиною захворювання стає синьогнійна паличка.Іноді використовуються комбінації цих засобів із цефалоспоринами або препаратами пеніцилінового ряду. Оскільки аміноглікозиди погано всмоктуються через кишечник, то єдиним способом їхнього надходження в кров є парентеральний.
Основним недоліком цих лікарських засобів є їх токсична дія на нирки та органи слуху. Тому під час лікування хворому постійно проводяться аналізи на стан функції нирок, перевіряється рівень сечовини та креатиніну.
Особливо небажано використання аміноглікозидів у людей похилого віку, при постійному лікуванні сечогінними препаратами, поєднання високих доз з цефалоспоринами. Також не слід призначати ліки аміноглікозидного ряду повторно, якщо від часу курсу попереднього лікування минуло менше року.
Критерії ефективності
Існують певні критерії, що визначають ефективність використання того чи іншого виду антибактеріального засобу. Ранніми ознаками є:
- зниження температури тіла;
- відсутність ознак інтоксикації;
- нормалізація ниркової функції;
- прихід до норми зовнішнього вигляду сечі (відновлення кольору та прозорості).
Якщо протягом перших двох діб відзначається хоча б дві ознаки з чотирьох, це є свідченням правильно підібраної антибактеріальної терапії при пієлонефриті.
Але в тому випадку, коли захворювання не регресує, триває лихоманка та відзначається поганий стан, слід переглянути підбір антибактеріального засобу у бік його відміни чи збільшення дозування. Для цього необхідно прийти повторно до лікаря. Самолікування в цьому випадку може призвести до великих проблем зі здоров'ям.
Але є також і пізніші ознаки одужання призапальний процес у нирковій паренхімі:
- нормальна температура 2-3 тижні;
- позитивна динаміка крові та сечі згідно з даними лабораторних аналізів.
Повторне проходження досліджень рекомендується через три місяці, якщо при цьому за всіма показниками відсутні патологічні відхилення, можна говорити про повне одужання.
Особливості лікування у вагітних
При вагітності слід підходити до антибактеріальної терапії з особливою обережністю. У цей момент слід думати про те, щоб не нашкодити дитині, оскільки багато препаратів надають токсичну дію на плід.
Слід знати, що є антибіотики, які можна використовувати при запаленні нирок при вагітності. До них відносяться:
- ампіцилін;
- оксацилін;
- канаміцин;
- гентаміцин;
- антибактеріальні засоби цефалоспоринового ряду (але не в першому триместрі).
Але навіть ці засоби слід приймати лише за призначенням лікаря. Найчастіше при вираженому пієлонефриті під час виношування плоду жінці рекомендується лягти в стаціонар, щоб вона могла постійно перебувати під наглядом кваліфікованого персоналу.
Заборонено на будь-якому терміні застосовувати:
- стрептоміцин;
- тетрацикліни;
- левоміцетин;
- бісептол та сульфаніламіди;
- фторхінолони;
- фуразолідон.
Використання даних препаратів може призвести до порушень у структурі кісток малюка, незворотних змін органів слуху та вестибулярного апарату, проблем з органами кровотворення.
Антибіотики у дитячому віці
Не всі антибактеріальні засоби можна використовувати у дітей. Багато з них можуть порушити процеси зростання та формуваннябагатьох систем неокріпленого організму. Але запалення нирок слід лікувати обов'язково, тому антибіотики при пієлонефриті у дітей використовуються, але з великою обережністю.
Для лікування цього захворювання у дитячому віці рекомендуються:
- захищені пеніциліни (з 3-місячного віку);
- цефалоспорини з 1 до 3 покоління (після 1 місяця життя);
- при тяжкому стані застосовуються карбапенеми та аміноглікозиди.
Які антибіотики пити при пієлонефриті знає лише досвідчений фахівець. При цьому він враховує безліч факторів, включаючи тяжкість перебігу, форму захворювання, вік хворого та його загальний стан.