Твір торкається проблеми "забруднення" української мови невиправданими неологізмами та зайвими запозиченнями.
| твір | 318.58 КБ |
Бережіть чистоту української мови, як святиню!
"Треба вдумуватися в мову, в слова", - говорив Чехов. «Треба виховувати у собі смак до доброї мови; як виховують смак до гравюр, гарної музики», — переконував Олексій Максимович Горький молоде покоління радянських письменників. «… Ми збережемо тебе українську мову, велике українське слово», - у нелегкі для України часи писала Ганна Ахматова. Тургенєв назвав українську мову «великою, могутньою, правдивою та вільною».
З доісторичних часів людина живе у суспільстві. У всі часи це викликало необхідність вміти одній людині якось повідомити іншу свої думки, бажання, почуття. Так із потреби спілкування і виникла мова. З раннього дитинства ми пізнаємо світ, спочатку тільки з цікавості, потім і за необхідністю, щоб знайти своє місце в ньому. Водночас ми опановуємо мову, яка і стає для нас світом. Щоб вивчити будь-який предмет чи явище, слід назвати, а потім охарактеризувати його словами. Невміння називати предмети, явища, проблеми – і незнання їх. Вміти правильно висловлювати свою думку – справа нелегка, але необхідна. Навіть у звичайній розмові той, хто говорить, повинен уміти так висловити думку, щоб слухач зрозумів її відповідно. Якщо ми погано висловлюємо думку, значить ми не вміємо говорити і мислити.
Отже, мова – це струнка система засобів спілкування. Будучи явищем динамічним, вона перетворюється на мову, а мова схильна до різноманітних впливів, зокрема збіднення, засмічення.
Причин відхилень від чистотиі правильності мови дуже багато: і неповне засвоєння норм літературного вираження, і недостатньо дбайливе ставлення до мовної традиції, і невміння, і небажання розібратися в смислових якостях різних слів, і вплив «моди» різних жаргонів, і бажання хизуватися словом чи фразою, які в сучасному суспільстві і називаються якось дивно - "статуси", і діалектні слова, і вульгаризми, і мовні штампи, і зайві непотрібні слова.
Джерелом засмічення літературної мови нерідко стає невиправдана індивідуальна словотворчість, поява «погано вигаданих слів». Згадаймо футуристичну спадщину В. Хлєбнікова: «грязитва», «жарери», «времери»… За часів жорстокої бюрократизації всього нашого життя неологізми нерідко народжувалися як плід «канцелярського красномовства»: книгоєдиця, недовідпочинок, законвертування (лист), лікнеп тощо. . Засмічення мови нерідко пов'язане з недоречним використанням так званих канцеляризмів і мовних штампів, що позбавляють простоти, жвавості, емоційності.
Останнім часом я помічаю (і за собою теж!), що ми, молодь, все частіше вживаємо у своїй промові іноземні слівця, замінюємо багато виразів на слова з американського сленгу, і тому наша українська мова стає більш примітивною, невиразною. Адже чого простіше сказати: Ти добре виглядаєш! У тебе модний костюм. Але ми вигадуємося: «Кльовий стайлінг! Фешн прикид!»
В. Бєлінський писав: «В українську мову за потребою увійшло багато іноземних слів, бо в українське життя увійшло багато понять та ідей. Подібне явище не нове… Винаходити свої терміни для вираження чужих понять важко, і взагалі ця праця рідко вдається. Тому з новим поняттям, яке один бере в іншого, він бере саме слово, що виражає це поняття». Він зауважив також, що«невдало придумане українське слово для вираження чужого поняття не лише краще, а й рішуче гірше за іноземне слово». З іншого боку Бєлінський вказує, що «вживати іноземне слово, коли є рівносильне йому українське слово, означає ображати і здоровий глузд, і здоровий смак».
Боротися за чистоту, точність та правильність мови можна і потрібно. На мій погляд, необхідне широке, загальнонародне розповсюдження наукових відомостей про закони та правила української мови, про її стилістичні багатства, про способи утворення нових слів, про величезну роль мови як знаряддя культури, як засоби пізнання. Необхідно також виховання естетичного чуття мови та глибокої свідомості відповідальності за чесне та чисте поводження з нею.
Висока культура розмовної та писемної мови, гарне знання та розвинене чуття рідної мови, вміння користуватися її виразними засобами, її стилістичним різноманіттям — найкраща опора, вірна підмога та дуже важлива рекомендація для кожної людини у її суспільному житті та творчій діяльності.