1. Бюрократія як суспільне явище. 4
2. Загальні та національно-специфічні риси бюрократії. Кар'єра як ядро бюрократичної системи.
3. Причини збереження та посилення бюрократизму в країні. 9
4. Дебюрократизація суспільства та роль у цьому процесі соціологічних досліджень 11
p align="justify"> Актуальність вивчення бюрократизму як суспільного явища обумовлюється низкою факторів. По-перше, об'єктивною потребою посилення організованості переважають у всіх сферах життя. По-друге, протиріччям між цією об'єктивною потребою та пов'язаною з нею ієрархізацією суспільства та розвитком демократії, включенням широких верств населення у суспільне життя, у політичну діяльність. З цим пов'язана також необхідність знаходження оптимального співвідношення між професіоналами та непрофесіоналами в управлінському процесі, між керуючими та керованими, керівниками та підлеглими. По-третє, якщо говорити про нашу країну, то актуальність вивчення цієї проблеми визначається порушеннями, деформаціями норм життя громадянського суспільства та пов'язаною з цим необхідністю формування демократичного суспільства, правової держави, поглиблення та розширення самоврядних засад, здійснення реформ у всіх сферах життя.
У цьому розділі з урахуванням специфіки політичної соціології розглядаються поняття та сутність бюрократії, причини живучості та посилення бюрократизму в нашому суспільстві, основні умови його подолання, участь у цьому процесі соціологічних досліджень.
1. Бюрократія як суспільне явище
Бюрократія – явище історичне. Її форми змінювалися протягом історії у зв'язку зі зміною типів та видів суспільно-економічного устрою. Зачатки бюрократіївиникли вже у державах Стародавнього Сходу, що зумовлено було відокремленням сфери державного управління. Історики відзначають найбільш розвинену бюрократію у період у Китаї. Складні бюрократичні системи існували у Римській імперії та Візантії. У середні віки у країнах Західної Європи потужним бюрократичним апаратом були представлені королівська влада та церква. Посилення бюрократії зумовлювалося посиленням королівської влади та абсолютизму.
Актуальними видаються і сьогодні виділені М. Вебером основні ознаки бюрократії. Їх п'ять: 1) керівництво офіційними справами здійснюється постійними способами; 2) рішення спирається на комплекс норм та принципів, що визначають обов'язки кожного функціонера у його управлінсько-виконавчій діяльності; 3) владні функції та відповідальність кожного функціонера, що є частиною ієрархічної владної системи, визначаються не його індивідуальними якостями, а займаним функціонером місцем у цій системі; 4) кошти, які забезпечують владні функції функціонера, є власністю владної системи, а чи не функціонера. Останній відповідає лише використання цих коштів під час здійснення функцій; 5) весь процес функціонування бюрократичної системи (і її підсистем) є субвиробництво документів, що виражають владну волю вищої владної системи (а у виробництві власних владних документів - у межах своїх функцій) [1, С. 154].
2. Загальні та національно-специфічні риси бюрократії. Кар'єра як ядро бюрократичної системи
p align="justify"> Функціонування структур публічної влади неминуче вело до їх бюрократичної раціональності, обумовленої спеціалізацією та кооперацією управлінської праці. Бюрократична раціоналізаціяхарактеризується певними властивостями. Це — вихолощеність цілей діяльності, раціональної в засобах і частковості та ірраціональної в цілому; це - диференціація функцій, стандартизація методів роботи, регламентація дій безособовими правилами; це, далі, "деперсоналізація", тобто виключення особистих міркувань із виконання службових обов'язків, сувора дисципліна праці; нарешті, багатоступінчаста ієрархія посад та забезпечена кар'єра за дотримання певних умов.
Збільшення числа управлінців, спричинене, зокрема, дробленням управлінських функцій, призводить не лише до відчуження чиновників-бюрократів. Від мас, а й до протиставлення фахівців ( " верхньої бюрократії " ) рядовим службовцям-управлінцям, до дедалі більшого впливу лінії " згори донизу " і зниження впливу " знизу нагору " , що було завжди при будь-якому суспільно-політичному ладі.
Бюрократія у всі часи мала і має свою національно-державну специфіку, яка обумовлена насамперед суспільно-економічним устроєм, ступенем розвитку демократичних традицій, рівнем культури, освіти населення, моральною зрілістю того чи іншого суспільства. Бюрократизація суспільства знаходиться у прямій залежності від природи державної влади, конкретної держави, її особливостей, від політичного режиму у суспільстві. Останнє є особливо важливим, оскільки сутність політичного режиму визначається ступенем розвитку демократії, що передбачає: народовладдя на основі загальних виборів; розвинене самоврядування народу, що виражається, зокрема, у мережі розгалужених інститутів самоврядування; реальні повноваження представницьких органів влади; реалізацію свободи слова, гласності; право та можливість контролю громадськістю всіх сторіндіяльність державних органів, державного апарату.
З погляду сказаного важлива (і можлива) характеристика української бюрократії, зв'язок із якою радянської бюрократії, особливо у перші післяреволюційні роки, безперечна. В Україні бюрократія розвивалася в тісному зв'язку з централізацією держави і зростанням апарату самодержавства, перетворившись на XVIII-XIX ст. у військово-політичну державну машину. Це була "кріпосницька бюрократія" [5, С. 211]. Військово-феодальний, імперіалістичний, самодержавно-абсолютистський характер держави перетворював українську бюрократію на страшну реакційну силу, надавав їй таких якостей, як цілковита безпринципність і майстерне лицемірство, гігантські розміри, антинародний дух, найсуворіша ієрархія та чин.
Характерними рисами української бюрократії були (на жаль, залишаються й досі) незадовільна організація справи, прихильність до старих методів, схем, стиль діяльності, що базується на різних погодженнях, твердженнях, відписках, що породжують канцелярщину, тяганину, формалізм. Характерною є надмірна обережність вітчизняних бюрократів, які уникають найменшої відповідальності. Особливу загрозу становив і становить господарський бюрократизм, різновидами якого є відомчість і місництво, тобто відстоювання пріоритету тієї чи іншої галузі чи території навіть на шкоду загальнонародній справі.
Сама бюрократична система управління об'єктивно формує особливий тип особистості. Бюрократизований індивід характеризується специфічною етикою політичного та ідейно-морального конформізму, психологією вірності (бездумною чи найчастіше показною) існуючим порядкам, орієнтацією на відповідність думкам та вимогам безпосереднього оточення.
Для чиновника-бюрократа державна мета, яку він покликаний формально реалізувати, перетворюється для нього на особисту мету, на погоню за чинами, на кар'єру. Саме кар'єра є ядром бюрократичної системи цінностей.
Характер, тип кар'єри, її темп визначаються насамперед існуючими суспільними відносинами, об'єктивними можливостями, які створює суспільство людині. Разом про те кар'єра багато чому обумовлюється обставинами життя конкретного індивіда, його особистими здібностями, цілеспрямованістю, волею, сімейним становищем, станом здоров'я тощо.
У нашій країні також діяли механізми відбору найкращих, але вони були деформовані адміністративно-командною системою. Зокрема, відсутністю демократично організованої системи виборів (якщо вони й мали місце), неодмінним членством у КПРС для більшості типів кар'єри, особливо у вирішенні кадрових питань в управлінській системі.
Зміни, що відбуваються в країні, зняли багато перепон у здійсненні кар'єри. Однак незавершеність демократичних перетворень, багатопартійна система, що тільки формується, криза суспільства, жорстке протистояння політичних сил не дають можливості нормального вирішення цього питання багатьом верствам населення.
Невипадково у темі кар'єра у позитивному значенні, оскільки бюрократія повинна оцінюватися у негативному, а й у позитивному плані. Життя показує, що багато управлінців - "бюрократи" є чесними, доброчесними людьми, які роблять кар'єру на законній підставі, на основі змагальності, просування службовими сходами через безперечні свої переваги в тій чи іншій галузі діяльності, в даному випадку переважно в управлінській.
3. Причинизбереження та посилення бюрократизму в країні
У чому причини цього?
Однак найбільш фундаментальна, ключова причина збереження та посилення бюрократизму — природа і характер сформованих у країні наприкінці 20-х років. суспільних відносин, названих у суспільствознавчій літературі адміністративно-бюрократичною системою казарменно-комуністичного типу.
Економічною основою такого суспільства, такої системи є відносини формального усуспільнення, фактично тотального одержавлення власності. При такому типі виробничих відносин безпосередні виробники відокремлені від засобів виробництва, відчужені від праці та власності, позбавлені можливості розпоряджатися засобами виробництва та виробленим продуктом. Панує позаекономічний примус, з якого бюрократія як фактичний власник засобів виробництва (названа деякими вченими " новим класом " ) привласнює левову частку праці безпосередніх виробників.
Політична основа збереження та посилення бюрократизму полягала в поступовому вихолощуванні принципів самоврядування та народовладдя, у надмірній централізації управління, у зосередженні всієї повноти політичної влади в руках вузького кола осіб, у формуванні гігантського апарату, відірваного від народу.
В умовах сформованої адміністративно-бюрократичної системи держава виявилася протистоїть громадянському суспільству. Замість відповідальності держави перед суспільством, замість його підпорядкованості та підконтрольності суспільству саме суспільство виявилося підлеглим та підконтрольним державі, його численним бюрократичним структурам.
Бюрократизація, спроби тотального контролю центру з усіх економічних процесів вилилися вже з кінця 20-х гг. вцентралізацію, яка не лише не слабшала у наступні роки, а ще й посилювалася. Прагнення послабити позиція центру, передати частину повноважень на місця при М. С. Хрущова, що знайшло своє вираження, зокрема, у створенні раднаргоспів (нагадаємо, до речі, що вперше вони виникли за В. І. Леніна), згодом було згорнуто. Знову повернулися до надцентралізованої системи управління, яка зумовила розростання бюрократичних структур, посилення бюрократизму. До кінця 80-х років. у країні налічувалося близько тисячі союзних та республіканських міністерств та державних комітетів. Адміністративно-управлінський апарат з 1927 р. виріс з 2 млн. до 18,6 млн. чоловік, склавши 15% загальної чисельності робітників та службовців [4, С. 809].
Розвиток адміністративно-бюрократичної системи країни призвело до фактичного усунення Рад від вирішення найважливіших життєвих питань. Партійні органи підмінили державні та адміністративно-господарські. Тим самим було відкинуто ідею необхідність "розмежування" роботи партійних, радянських і господарських органів.
Існував до другої половини 80-х років. механізм формування державних, громадських та господарських органів зумовлював підлегле становище виборних органів стосовно органів виконавчих.
На характер та існування політичного за своєю суттю адміністративно-бюрократичного режиму в країні сильний вплив справило становище лідерів держави, створення засобами масової інформації ореолу їхньої безпомилковості, геніальності, особливого політичного чуття тощо. буд. зосередженні влади в руках такого лідера політичний режим все більшою мірою перебудовується відповідно до йогоуявленнями та бажаннями. У зв'язку з цим вплив бюрократичних сил може посилюватись чи слабшати. Останнє можна було спостерігати за Леніна і Хрущова, перше — за Сталіна і Брежнєва.
У нашій країні посилення бюрократичних сил знаходило своє вираження, зокрема, у розширенні "зон поза критикою" як особливих сфер диктаторських повноважень особливо довірених осіб глави держави. До них, як відомо, належала не лише Москва, а й Азербайджан, Казахстан, Молдова, Узбекистан, Україна [4, С. 810].
Таким є найбільш суттєве коріння бюрократизації політичного життя в країні. Їхній вплив посилювався цілеспрямованим ідеологічним забезпеченням функціонування адміністративно-командної системи, жорстким припиненням інакодумства, нетерпимістю до політичного плюралізму. Все це мало негативний вплив на духовне життя суспільства. Широке поширення консервативних поглядів і настроїв, демагогія, поєднання нових і старих підходів в оцінках історичного минулого і існуючих нині реальностей у поглядах багатьох людей — це безперечна "заслуга" бюрократичної ідеології, з якою доведеться боротися ще багато років.