— Тату, скажи, тату, це все люди роблять? — спитав я батька, і коли батько відповів мені ствердно, я здивувався могутності людського роду.
Чотири рази в небі з'являлися маленькі, вузькі, як рисочки, сонця і, погравши всіма кольорами веселки, зникали вдалині. Потім настала повна темрява. Зірки зникли з поля зору.
Лише кілька незрозумілих блідих плям металося невидимим небом. Так минуло близько півгодини. Потім одна з білястих плям посвітлішала, розширилася і розсипалася по небу міріадами зірок. З-за обрію випливло палаюче фіолетове сонце. Воно пропливло над площею і повисло біля декоративної колонади, спалахнувши спочатку синім полум'ям, а потім перетворилося на сліпуче білий диск, яким і належить бути сонцю.
- Це не наше старе сонце. Це інше сонце,— сказав батько. — Наше старе сонце вибухнуло мільйон років тому.
Я встав на ноги і озирнувся. Над площею вився легкий туман. Від землі, трави та кущів бузини здіймалися випари.
Народ, що зібрався на площі, став потроху розтікатися.
Я повернувся обличчям до пам'ятника, добре мені відомого.
Це була бронзова статуя бородатого чоловіка, що спирається рукою на спину бронзового спрута. На підніжжі пам'ятника виблискували металеві слова: «Математик Василь Дмитрович Матвєєв».
— Відкриття цієї людини уможливило переліт Землі до іншого сонця, — сказав мені батько.
— Він жив у сивій старовині, — повторив я десь чутну фразу.
— Так, це було в давнину, — сказав батько. — Сивої давнини тепер, але колись колись золотокудрою молодістю.
ДВА СЛОВА ПРО СЕБЕ
Я народився в *** році на Марсі. Тоді Марс тільки починали освоювати. Тоді на ньому було два селища — Північне та Південне, розділенідвадцятьма кілометрами червоного пилу. Між пиловими пагорбами вилася лінія електрички, що з'єднує обидва селища.
Коли я народився, у Північному селищі було вже троє, а у Південному п'ятеро дітлахів першого покоління марсіан.
У сім років я, як водиться, пішов до школи. Школа знаходилася в Південному селищі, а так як я та мої батьки жили в Північному, то на заняття мені доводилося їздити електричкою.
Між селищами ходили тоді дві електрички. Одна з них, зібрана з доставлених із Землі пластмасових деталей, була яскраво-червоною, і їздити на ній мені було приємно. Іншої електрички я, відверто кажучи, трохи побоювався. Вона була виготовлена з місцевої утильсировини та пофарбована у жовтий колір.
Пам'ятаю, як, стоячи у своєму маленькому скафандрі на пероні, я кілька разів, дивлячись на жовту електричку, що підходила, відчув гостре щемливе почуття смутку, змішаного зі страхом. Ніколи не забуду!
На Марсі я закінчив чотири класи середньої школи. Доучуватись мене разом з іншими хлопцями-марсіанами послали на Землю. Перед від'їздом на марсіанський космодром я востаннє бачив жовту електричку, і мені здалося тоді, що, розглядаючи її, я на мить роздивився чиєсь дуже сумне і трохи страшне обличчя.
За годину я разом із батьками летів у космоплані на Землю.
Після закінчення середньої школи я вступив до Московського інституту математичної лінгвістики, на факультет космічних мов.
Ніхто не знав у той час, чи існує хоч одна позаземна космічна мова чи ні. Але вважалося безперечним, що будь-яка позаземна система кодування інформації, якою б ексцентричною вона не була, повинна все ж таки задовольняти п'яти аксіомам Ле-Блана.
Це була помилка, але помилка дуже приваблива. Розсіяти цепомилка дуже допомогла, як не дивно, супутниця мого дитинства, стара жовта електричка. І ось як це сталося.
Малюнки на стінах каналу
Після закінчення інституту я був посланий на знаменитий Рухш. Планета Рухш, відкрита за два роки до мого народження, удостоїлася пильної уваги космобіологів. Очевидно, на Рухше колись існувала цивілізація, знищена вибухом Аноїди — зірки, довкола якої він обертається. Безпілотна космічна станція відкрила на Рухші систему каналів, безперечно, штучного походження. Слідом за нею на Рухш було послано експедицію з чотирьох осіб. Проживши там три роки, вони зробили багато знахідок і, до речі, знайшли мармурову плиту, інкрустовану чорним гнейсом так, що її покривали візерунки, схожі на письмена. Всі космолінгвісти нашого інституту ретельно вивчили фотографії цієї плити, але нікому не вдалося розшифрувати написані на ній письмена.