Навіщо йому знадобився цей захід майже через двадцять років після закінчення Великої Вітчизняної війни? Щоб відповісти на це питання, треба починати здалеку, з 1917 року.

Як скасували «царські» погони

Як у Червону Армію повернули погони

Така ситуація зберігалася до Великої Вітчизняної війни. 1941 Червона Армія зустріла без погонів. Реформа трапилася в розпал війни, в 1943 році, незабаром після розгрому гітлерівських військ під Сталінградом. Зустрічена вона була по-різному. Здебільшого військові та народ поставилися до появи погонів позитивно, оскільки ідея вже давно витала у повітрі. Вперше про повернення погонів заговорили ще 1941 року. До 1942 вже були готові опис погонів і емблем на них. Чекали лише серйозної перемоги, на хвилі якої зміни в армії та статусі командного складу виглядали б переконливо та доречно. Щоправда, багато командування армії поставилися до повернення погонів без будь-якого ентузіазму: вони воювали в Громадянську і добре пам'ятали ненависть червоноармійців до білогвардійських «золотопогонників». Проте повернення погонів до Червоної Армії було логічним та обдуманим кроком, спрямованим на відновлення наступності та підтримання традицій. Ще перед війною в радянському суспільстві починають культивувати інтерес до історії України, її славетних полководців, на екрани виходять історичні фільми. Сталін розумів, що гордість за славні діяння предків – це чудовий ідеологічний ресурс і вміло користувався ним.

Нереалізована ідея

Вся діяльність Хрущова з моменту знаменитого XX з'їзду була спрямована на десталінізацію країни та повернення до єдино правильної ленінської платформи. І не останнє місце в цій десталінізації займала необхідність надати Радянській армії їїспоконвічні «робоче-селянські» риси – значить, погони геть.

Щоб краще розуміти мотиви Микити Сергійовича у його прагненні повернути армії її досталінський вигляд, треба згадати і про те, що сам він був призваний до Робочо-селянської Червоної Армії у 1918 році і служив політруком одного з підрозділів 9-ї армії Південного фронту. Бойовий шлях 9-ї армії був досить драматичним. Після важких битв на Дону її частини, що відступали, влилися в загін Климента Ворошилова, який привів їх під Царицин, чиєю обороною командував сам Сталін. Хрущов, хоч і не був, мабуть, як політрук безпосереднім учасником бойових дій, все ж таки бачив і напруження ідеологічної, класової боротьби з білогвардійцями, і героїку РСЧА, яка чудово обходилася без погонів.

І, нарешті, ще одна важлива обставина. У молодості Хрущов, за його власним зізнанням, був переконаним троцькістом – прихильником світової пролетарської революції, противником політики НЕПу та імперських амбіцій Сталіна. Зрозуміло, що згодом Микиті Сергійовичу довелося відмовитися від ідеалів юності і дуже успішно вбудуватися в систему, створену Сталіним. Однак, прийшовши до влади, він не міг не постаратися витравити з армії все, що нагадувало про діяльність Сталіна, і хоча б зовні зробити її схожою на РСЧА його молодості, яку колись створив Троцький.

Військовим ці нововведення не дуже припали до смаку, і в армії почали всіляко затягувати втілення в життя цього задуму. 1964 року Хрущов був знятий з посади, і ідея відмовитися від погонів так і залишилася нереалізованою.