Анорексія - зовсім не хвороба моделей або тих, хто мріє стати моделлю. Дуже часто анорексія взагалі не пов'язана із потребою виглядати стрункою. Розповідає психолог Наталія Ініна.
В однієї дівчини, з якою мені довелося працювати (вона їла тільки насіння і льодяники), була колосальна недовіра до світу, страх перед людьми. У дитинстві вона пережила зґвалтування. Звісно, це найважча душевна травма. Але була інша проблема. Мама цієї дівчини все жорстко контролювала: з ким донька товаришує, що читає, у що вдягається. По суті ставилася до дочки як до речі. І дівчина «відповіла» на те, що з нею відбувалося, таким деструктивним чином просто перестала їсти. Вочевидь, що у разі анорексія була спробою відгородитися світу. Проблема полягала не в їжі як такій, а в недовірі до людей, у страху перед життям.
Булімія - стан не менш страшний, ніж анорексія, тільки при анорексії людина нічого не їсть, а при булімії поїдає все, що їй трапляється під руку, спустошує холодильник, причому солоні огірки заїдають варенням, потім котлетами, потім рибою, потім якимись консервами , все це запивається кока-колою, чи компотом, чи ще чимось… Така їжа – найсильніший стрес для організму. І, природно, після такої «трапези» людині погано — вона переїла, відчуває всі ознаки отруєння. Але фізіологічними проблемами справа не обмежується. Людина відчуває жахливий психологічний дискомфорт, його накриває почуття провини, огид до себе. Тому все це робиться завжди на самоті.
Розповім про одну свою клієнтку, яка страждала на булімію. Це була владна, темпераментна жінка, яка маніпулювала всіма своїми близькими, а їх мала чимало: батьки, брат, сестри, чоловік, двоєдітей. І всіма вона намагалася керувати, вимагала, щоб усі перед нею звітували, але при цьому постійно скаржилася, що їй доводиться «всіх на собі тягнути». На жаль, типова картина. Насправді за цим бажанням панувати і керувати ховається глибинний страх, тривога, що породжує таку владну контролюючу поведінку. Відносини з їжею виявились просто симптомом загального деструктивного стану особистості. Булімія приховувала глибинну незадоволеність собою, але при цьому величезне бажання бути в центрі подій.
В обох випадках, коли жінки усвідомили, що справа в них самих, у їхніх стосунках із собою, з близькими, проблеми з їжею відступили. Загалом у таких випадках я намагаюся про їжу з клієнтами не говорити. Потрібно говорити про життя, про почуття, цілі, смисли, переживання, про труднощі, які стоять на шляху, і поступово тема їжі перестає бути значущою — їжа починає займати те місце, яке й має, а мусить вона просто обслуговувати наше тіло. А тіло, відповідно, обслуговує нас, наше життя.
Детальніше див. Л. Виноградов «Про пристрасті та спокуси» (Никея, 2016).
Анорексія: коли починати турбуватися?
Їй років 10-14, вона невисокої думки про свою фігуру, за столом мляво колупається в тарілці і вважає калорії за схемами, знайденими на «схудальних» сайтах. Що це початок хвороби чи звичайні підліткові експерименти?
«Моє життя врятувала булімія»
Тринадцять років вона позбавляла себе їжі та при зростанні 1,64 м важила 34 кг. Потім кілька років їла майже безперервно — саме це й урятувало її тіло. Щодо душі довелося звертатися до терапевта. Нині 37-річна Вікторія, колишній анорексик, — щаслива дружина та мати.
Анорексія, про яку я тепер можу говорити
Що ми знаємо про анорексію? Це сигнал, який вказує нате, що завдає біль усередині, вважає філософ Мікела Марцано.
Питання експерту: як перемогти булімію та знайти себе?
Булімія – не просто важке випробування. Вона може бути симптомом інших — глибоких і ще болісних внутрішніх процесів.