Гладіатори - це бійці у Стародавньому Римі, які билися між собою або з тваринами на забаву публіці на спеціальних аренах.
Гладіаторські ігри виникли з похоронного обряду етрусків, який колись входили людські жертвопринесення.
Згодом обряд видозмінився: приречених на смерть перестали вбивати одразу, а змусили їх з мечами в руках боротися біля могили, і таким чином гинув слабкий, а сильний залишався живим, викликаючи захоплення присутніх.
Римляни вперше побачили це жорстоке видовище у 264 р. до н. е. на бичачому ринку, де на поминках по Бруту Пере, влаштованих його синами, билися три пари гладіаторів. Видовище здалося настільки незвичайним та примітним для римлян, що ця подія була внесена до літопису Риму.
Зв'язок між гладіаторськими іграми та поминками ніколи не забувався, їх називали «похоронними іграми». Їхнє офіційне найменування — mumus («обов'язок»), обов'язок живого по відношенню до померлого.
У 63 році нашої ери імператор Нерон видав указ, що дозволяє брати участь вільним жінкам у гладіаторських турнірах. У 66 році Нерон влаштовує в місті Путеоли дорогу виставу на честь вірменського царя Тиридата, в якому брали участь ефіопи, у тому числі жінки.
А імператор Доміціан у 89 році виводить на арену гладіаторів-карликів. Гладіаторські бої були заборонені 400 року нашої ери, коли в Римській імперії переважило християнство.
Майже всі гладіатори були рабами. Проте вони проходили ретельну підготовку, отримували висококалорійний раціон та своєчасну медичну допомогу. З ними намагалися поводитися дбайливо, не травмуючи і не вбиваючи дарма.
Деякі гладіатори були рабами, а були найманцями. Перший платіж доброволець отримувавпісля складання присяги гладіатора.
Оголошення про майбутні бої гладіаторів розміщувалися в Помпеях на стінах будинків чи гробниць. Дні боїв були святковими.
На початку боїв для затравки зазвичай випускали екзотичних тварин. З ними билися засуджені до страти, яким у разі перемоги обіцяли дарувати життя.
Завершувався бій завданням смертельного удару, але поранений гладіатор міг просити про помилування, піднімаючи палець вгору. У такому разі влаштовувач звертався до глядачів, які голосували за смерть бійця, опускаючи вниз великий палець, або махали хустками, якщо погоджувалися його пощадити.
Іноді проводилися бої, у яких брали участь і чоловіки, і жінки.
На арені билися й деякі імператори. Наприклад, напівбожевільний імператор Коммод дуже любив взяти участь у подібних боях, які, зрозуміло, завжди закінчувалися його перемогою.
Серед римських аристократів стало модним мати особистих гладіаторів, які були хорошими охоронцями. Юлій Цезар, наприклад, містив 2 тисячі гладіаторів-охоронців.
Гладіатори отримували пристойну винагороду за участь у боях. Найбільшою платою за виступ можна вважати цілий палац, який імператор Нерон подарував гладіатору Спікулу.
Гладіатори були об'єктом дуже солідних інвестицій. Якщо гладіатор гинув, втрати спонсора були величезні. Тому квитки на шоу, де бій вівся до смерті, були дуже дорогими: спонсори намагалися якось виправдати свої витрати.