У більшинства хворих з задишкою є очевидні клінічні ознаки захворювання серця або легень. Задишка при хронічному обструктивному ураженні легень, як правило, прогресує поступово, ніж при захворюваннях серця. Винятком, звичайно ж, є ті випадки, коли обструктивне ураження легень ускладнюється інфекційним бронхітом, пневмонією, пневмотораксом або загостренням астми. Як і хворі з кардіальною задишкою, хворі з обструктивним ураженням легень можуть також прокидатися вночі з почуттям нестачі повітря, яке, однак, зазвичай спричинене накопиченням мокротиння. Хворий відчуває полегшення після відкашливань.

Труднощі при з'ясуванні походження задишки можуть ще більше зростати за наявності у хворого захворювання, що вражає як серце, і легкі. Хворі з тривалим анамнезом хронічного бронхіту або астми, у яких розвивається лівошлуночкова недостатність, нерідко страждають від нападів бронхоспазмів, що повторюються, і утруднення дихання, що ускладнюються епізодами пароксизмальної нічної задишки і набряку легень. Подібний стан, а саме серцева астма, зазвичай виникає у хворих із явною клінічною картиною захворювання серця. Гострий напад серцевої астми відрізняється від загострення бронхіальної астми наявністю рясного потовиділення, різнокаліберних пухирчастих хрипів у дихальних шляхах та частішим розвитком ціанозу.

У хворих із неясною етіологією задишки бажано виконати дослідження функції легень. У ряді випадків вони допомагають визначити, чим викликано. Задишка: захворюванням серця, легень, патологією грудної клітки або нервовим збудженням. На додаток до звичайних методів обстеження кардіологічних хворих (див. гл. 176) визначення фракції викиду у спокої та під час фізичного навантаження за допомогоюрадіоізотопної вентрикулографії (див. гл. 179) дозволяє провести диференціальну діагностику задишки. Фракція лівого шлуночка знижена при лівошлуночковій недостатності, у той час як малі величини фракції викиду правого шлуночка у спокої та подальше їх зниження при фізичному навантаженні можуть вказувати на наявність тяжкого захворювання легень. Нормальні значення фракції викиду обох шлуночків як у спокої, і при фізичному навантаженні можуть бути зареєстровані у разі, якщо задишка є наслідком занепокоєння чи симуляції. Уважне спостереження за пацієнтом, який виконує тест на тредмілі, часто допомагає розібратися у ситуації. У подібних обставинах пацієнти зазвичай скаржаться на сильну нестачу повітря, проте дихання при цьому не утруднене або абсолютно неритмічне.

Невроз страху.Діагноз задишки при неврозі страху поставити буває досить важко. Ознаки та симптоми гострої чи хронічної гіпервентиляції не завжди дозволяють провести межу між неврозом страху та іншими захворюваннями, наприклад рецидивною емболією судин легень. Не менш складна ситуація виникає, коли гіпервентиляційний синдром поєднується із загрудинними болями та електрокардіографічними змінами. Подібне поєднання зазвичай розглядають як нейроциркуляторну астенію (див. гл. 4). При цьому загрудинний біль, як правило, гострий, короткочасний, не має постійної локалізації, а електрокардіографічні зміни виникають найчастіше під час реполяризації шлуночків. Тим не менш, періодично може бути зареєстрована і ектопічна активність шлуночків серця. Для того щоб бути впевненим, що причиною задишки є дійсно занепокоєння, може знадобитися виконання досить численних досліджень функції легень та серця. Запідозритипсихогенну природу задишки дозволяють такі характерні ознаки, як часті глибокі вдихи, і навіть своєрідний неритмічний тип дихання. Часто при цьому дихання нормалізується уві сні.