Два цикли «мандрівок»
Тургеневський Базаров зазнає істотних змін у власних очах читача протягом усього роману. Читач спостерігає поневіряння душі героя, що повільно назрівають зміни, пов'язані зі знайомством з Одинцовою і супроводжуються внутрішньою боротьбою.
Розвиток особистості Базарова можна розділити на два періоди: Перший цикл «мандрівок», під яким мається на увазі розвиток особистості Базарова до любові до Одинцової, що раптово спалахнула, і другий цикл «мандрівок»- це досі незвідане Базаровим почуття любові до жінки, супутнє душевними змінами.
Не можна з упевненістю стверджувати, що Базаров нічого не визнає в період першого циклу «мандрівок». Питання, яких він стосується тут, піддаються його критичному перегляду з погляду його як природника-матеріаліста, він хвалить Лібіха та інших німецьких природників: «Там'яні вчені – слушний народ».
На думку Пустовойта, якщо на початку роману Базаров представляється в очах читача як людина тверезого і глибокого розуму, горда, цілеспрямована, що має здатність впливати на інших людей і переконаний у вірності нігілістичних принципів, то після знайомства Базарова з Одинцовою Тургенєв вказує на зміни, які зазнає герой.
Цю частину роману можна назвати другим циклом «мандрівок» Базарова. Так, у двадцять сьомому розділі Тургенєв звертає увагу читача на зміни, що відбулися в герої: «У Базарові, до якого Ганна Сергіївна явно благоволила, хоча рідко з ним погоджувалася, почала виявлятися небувала раніше тривога: він легко дратувався, говорив неохоче, дивився сердито не міг сидіти на місці, наче його підмивало…».
Крім того, у героя роману починають виявлятися риси дисгармонії, розладз самим собою. його нігілізм представляється йому насильством над людською природою, його рішучість «справа робити» здається йому безперспективною. У Базарові посилюються коливання, роздвоєність, сумніви користі своєї діяльності, глибока рефлексія. Ми спостерігаємо його метання, готовність «взяти себе за хохол і висмикнути себе, як редьку з грядки».
Але важливим є ще й характер його поведінки напередодні смерті. Базаров не намагається безглуздо чіплятися за життя, не «не виляє хвостом», але думає про живих, про своїх дорогих людей похилого віку, піклується про полегшення їх сумної долі. Що примітно, перед смертю на думку Базарову спадає образ Одинцовой, що порушила у ньому сильне почуття. Поведінка Базарова перед смертю схожа на героїзму: стільки спокою, мужності, рішучості виявляє він, стільки титанізму виявляє. Невипадково він називає себе «гігантом». При цьому він уже не соромиться свого раніше прихованого «романтизму», своєї людяності. Любов до людей похилого віку сплітається з його любов'ю до жінки та україни. За словами Д.І. Писарєва, «померти оскільки помер Базаров, - однаково що зробити великий подвиг…»** Збірник статей. Д.І. Писарєв. Базарів. с. 434.