Vazgen Vartanian in the Great Hall - CHOPIN "8", part one, ballades

Vazgen Vartanian in the Great Hall - CHOPIN "8", part two, scherzi

  • Інтерв'ю Вазгена Вартаняна радіо Орфей

Посвячена 200-річчю від дня народження Фредеріка Шопена, ця програма Вазгена Вартаняна вирізняється своєю масштабністю та значущістю. Це справді монументальна пам'ятка польському генію, гідна, чудова посвята. У ньому геній польської, а ширше — європейської музики (бо геній Шопена належить не лише Польщі, а й Франції, якій були віддані його найплідніші роки, де він відчув любов, що давала йому натхнення, і де були створені його найкращі, зрілі твори) постає у всій величі та значущості свого духовного образу.

«Вісім» — це чотири балади та чотири скерцо. Є щось магічне в цій цифрі «чотири», що ніби замикає коло (квадратура кола), що позначає основні віхи, що ставить стійку основу особистості і всієї життя.

Чотири балади Шопена — це чотири драматичні оповідання, з напруженою контрастністю образів, насичені яскравою емоційністю. Їхні «сюжети» — завершені образи душевного життя, переживань, свого роду «внутрішні портрети» душі композитора. У кожній із балад хіба що заново, неповторно проживає колізія основних екзистенціалів його життя: любов і прагнення, боротьба і поразка, невідворотність смерті та вічна надія на відродження. Один із найнеоднозначніших і навіть загадкових творів у цій програмі — це 4-та балада, написана Шопеном на підході до пізнього періоду творчості. Цей твір дуже складний і технічно, і змістовно. У виконанні цієї балади В. Вартаняном крізь пристрасний драматизм явнопроглядає почуття трагічної приреченості.

У своїх чотирьох скерцо Шопен повністю порушує традиційні уявлення про цей жанр. У творчості його попередників (Гайдна, Бетховена) скерцо було виразом гумору, жарту, грайливості (скерцо - з італ., «Жарт»). Але скерцо Шопена — це дуже серйозна музика — драматична, навіть трагічна. Жарт перетворюється на сарказм, трагічну іронію долі та життя. Можливо, вже тоді Шопен зрозумів, що життя таке коротке і таке стрімке, що схоже на жарт. По суті, скерцо Шопена — це роздуми про бурі власного життя, фатальність долі та неминучість смерті. Тому скерцо Шопена, як і, як і балади, мають риси поемності, вільного висловлювання, хоча їх форма відрізняється більшою суворістю, ніж форма балад.

Такий лад почуттів породжує глибокий драматизм, який властивий усім чотирьом скерцо, але в них висвітлено також і найтонші межі душевності.

Виконання всіх цих творів (чотири балади і чотири скерцо) у циклі, та ще й поєднання їх в одній програмі — неймовірно складне творче завдання, яке вимагає від виконавця багато чого. Насамперед, духовної та творчої зрілості, досконалої піаністичної техніки, внутрішньої сили, що дає можливість виявити, донести до слухача не лише своєрідність кожного твору, а й їхню незриму внутрішню єдність.

У чому унікальність виконання цих творів Вазген Вартаняном? Насамперед — це передача самого духу шопенівської музики, в якій бурхлива, драматична пристрасність завжди має дорогу та сувору оправу художньої форми, завжди підпорядкована бездоганному смаку. Блискучий піанізм В. Вартаняна служить одночасно двом цілям: показати стихію бурхливого почуття, розкрити складну драматургію образів - і разом зтим самим висловити витончену філігранність окремих деталей.

Виконання Вартаняном балад і скерцо Шопена — напружена розповідь, яка ні на хвилину не «відпускає» душу слухача, що втягує її в потік переживання, в стихію бурхливого почуття. Виразність та експресія, підкреслена контрастність образів, стихійність та стрімкість розвитку – ось основні домінанти виконавської інтерпретації В. Вартаняна. Шопенівські «гармати, увиті трояндами», тут явно себе виявляють у імпульсивних, рвучких, наполегливих, наполегливих ритмах, у стрімких лавинах драматичних тем, що буквально обрушуються на слухача, що захоплюють за собою з силою природної стихії… Як це далеко від витонченої рафіну… тяжкою до статики! У Вартаняна навпаки: сила, точність штриха, графічна чіткість пасажів, крізь які проступає опукла цілісність образу, що створюється.

Головне, що вирізняє виконання Вартаняном великих шопенівських форм — це ясне почуття цілого, яке виявляє себе не наприкінці твору, а дивовижним чином вже на початку, у перших тактах. Випуклість та єдність загальної форми тут невіддільні від опуклості та внутрішньої завершеності окремих деталей, тим, фраз. Виконання Вартаняна — насамперед, драматургічно, і внаслідок цього виявляється явлене ціле твори, внутрішній «портрет душі» як готовий спочатку образ, що лише через саму музичну специфіку розкриває себе у послідовності звукового розгортання.

Яскраво передано у виконанні індивідуальну образність кожного з творів. Кожне з них багатопланове за змістом, унікальне за використаними технічними прийомами. І кожен виконаний твір залишається неповторним у своєму образі, яскраво запам'ятовуючись у душіслухача.