«Нові люди» не замикаються лише у межах своєї справи. Вони мають багато інших інтересів. Вони люблять театр, багато читають, мандрують. Це всебічно розвинені особи.
По-новому вони вирішують свої сімейні проблеми. Ситуація, що склалася в родині Лопухових, є досить традиційною. Віра Павлівна покохала Кірсанова. Анна Кареніна, полюбивши Вронського, потрапляє у безвихідь. Тетяна Ларіна, продовжуючи любити Онєгіна, вирішує долю однозначно: «. я іншому віддана; я буду вік йому вірна». Герої Чернишевського вирішують цей конфлікт по-новому. Лопухов «сходить зі сцени», звільняючи Віру Павлівну. При цьому він не вважає, що приносить себе в жертву, тому що діє він згідно з теорією «розумного егоїзму», популярною в середовищі «нових людей». Лопухов приносить собі радість тим, що робить добро близьким людям. У новій родині Кірсанових панують порозуміння та повага. Згадаймо нещасну Катерину, героїню Островського. Кабаниха змушує невістки дотримуватися правила: «дружина нехай злякається чоловіка свого». Віра Павлівна не тільки нікого не боїться, їй можливий самостійний вибір життєвого шляху. Вона емансипована жінка, вільна від умовностей та забобонів. Їй надано рівноправність у трудовому та сімейному житті.
Нова сім'я в романі протиставлена середу «вульгарних людей», в якій росла і з якої пішла героїня. Тут панують підозрілість і користолюбство. Мати Віри Павлівни – сімейний деспот.
Близький до «нових людей» та Рахметов. Це людина, яка готує себе до рішучої боротьби, революції. У ньому поєднуються риси народного богатиря та високоосвіченої людини. Він жертвує всім заради своєї мети.
Ці люди мріють про те, щоб на Землі настала спільна радість та благоденство. Так,вони утопісти, в житті не завжди так просто слідувати запропонованим ідеалам. Але мені здається, що людина завжди мріяла і мріятиме про прекрасне суспільство, де житимуть лише хороші, добрі та чесні люди. За це були готові віддати життя Рахметов, Лопухов і Кірсанов.
Мораль нових людей революційна у своїй глибинній, внутрішній суті, вона повністю заперечує та руйнує офіційно визнану мораль, на підвалинах якої тримається сучасне Чернишевське суспільство — мораль жертви та обов'язку. Лопухов каже, що «жертва — це чоботи некруто». Всі вчинки, всі справи людини тільки тоді по-справжньому життєздатні, коли вони здійснюються не з примусу, а з внутрішнього потягу, коли вони узгоджуються з бажаннями та переконаннями. Все, що в суспільстві відбувається примусово, під тиском боргу, зрештою, виявляється неповноцінним і мертвонародженим. Такою є, наприклад, дворянська реформа «згори» — «жертва», принесена вищим станом народу.
Мораль нових людей вивільняє творчі можливості людської особистості, яка радісно усвідомила справжні потреби натури людини, засновані, за Чернишевським, на «інстинкті суспільної солідарності». Відповідно до цього інстинкту Лопухову приємно займатися наукою, а Вірі Павлівні приємно возитися з людьми, заводити швейні майстерні на розумних і справедливих соціалістичних засадах.
По-новому вирішують нові люди та фатальні для людства любовні проблеми та проблеми сімейних відносин. Чернишевський переконаний, що основним джерелом інтимних драм є нерівність між чоловіком та жінкою, залежність жінки від чоловіка. Емансипація, сподівається Чернишевський, суттєво змінить сам характер кохання. Зникне надмірна зосередженість жінки на любовних почуттях. Участь її нарівні з чоловікому суспільних справах зніме драматизм у любовних відносинах, а водночас знищить почуття ревнощів як суто егоїстичне за своєю природою.
Нові люди інакше, менш болісно дозволяють найбільш драматичний у людських відносинах конфлікт любовного трикутника. Пушкінське «як дай вам Бог коханої бути іншим» стає їм не винятком, а повсякденною нормою життя. Лопухов, дізнавшись про кохання Віри Павлівни до Кірсанова, добровільно поступається дорогою своєму другові, сходячи зі сцени. Причому з боку Лопухова це не жертва — а найвигідніша вигода. Зрештою, зробивши «розрахунок вигод», він відчуває радісне почуття задоволення від вчинку, який приносить щастя не тільки Кірсанову, Вірі Павлівні, а й йому самому.
Звісно, зі сторінок роману віє духом утопії. Чернишевському доводиться роз'яснювати читачеві, як «розумний егоїзм» Лопухова не постраждав від ухваленого ним рішення. Письменник явно переоцінює роль розуму у всіх вчинках та діях людини. Від міркувань Лопухова віддає раціоналізмом і розсудливістю, здійснюваний ним самоаналіз викликає в читача відчуття деякої продуманості, неправдоподібності поведінки людини у ситуації, як Лопухов виявився. Зрештою, не можна не помітити, що Чернишевський полегшує рішення тим, що у Лопухова та Віри Павлівни ще немає справжньої родини, немає дитини. Через багато років у романі «Анна Кареніна» Толстой дасть спростування Чернишевському трагічною долею головної героїні, а у «Війні та світі» заперечуватиме надмірне захоплення революціонерів-демократів ідеями жіночої емансипації.
Н» так чи інакше, а в теорії «розумного егоїзму» героїв Чернишевського є безперечна привабливість та очевидне раціональне зерно, особливо важливе для українських людей, які століттями жилипід сильним тиском самодержавної державності, яка стримувала ініціативу і часом гасила творчі імпульси людської особистості. Мораль героїв Чернишевського у певному сенсі не втратила своєї актуальності й у наші часи, коли зусилля суспільства спрямовані на пробудження людини від моральної апатії та безініціативності, на подолання мертвого формалізму.