В'ячеслав Самбур та Павло Копачов зустрілися з батьком Нодара Кумаріташвілі.
Майже сім років тому, за кілька годин до відкриття Олімпіади-2010 у Ванкувері грузинський саночник Нодар Кумаріташвілі у тренувальному заїзді вилетів із траси та врізався у бетонну колону.
Прямо на місці медики почали робити серцево-легеневу реанімацію, невдовзі вертоліт доправив спортсмена до лікарні Вістлера. Через годину він помер. Це була перша загибель учасника Ігор із 1992 року. На церемонії відкриття оголосили хвилину мовчання, а грузинська делегація навіть обговорила варіант із від'їздом додому.
Похорон відбувся в Бакуріані – попрощатися з Нодаром приїхало понад тисячу людей, зокрема президент країни Михайло Саакашвілі, знамениті спортсмени та тренери.
Одна з вулиць у Бакуріані зараз носить ім'я Нодара Кумаріташвілі. У будинку досі жалоба. До нашого візиту не готувалися, але Додо, мати загиблого, одягнена у чорне. Мовчки і без жодних натяків від чоловіка, вона накриває стіл у центрі кімнати.
– Міжнародна федерація хотіла збудувати трасу в Бакуріані. Створили Фонд Нодара – одразу пролунала заява. Обіцяли, обіцяли, обіцяли… Роки йдуть, але нічого немає. Гроші шість років ніхто не чіпав – законсервували.
І зараз Уряд Грузії мені заявляє: Федерація готова побудувати трасу, але утримувати її доведеться нам. А це дорого – отже, і будувати нічого не треба.
- Як допомогли вашій родині?
– Була компенсація, страховка – несуттєві суми, але грошима все одно це не виміряти. Я не став скаржитися, з кимось позиватися. Потім із Міжнародної федерації приїхали сюди і зізналися, що самі винні. Визнали, щотраса була готова.
Усі саночники сказали те саме – на 40 днів тут зібралося 600 людей, люди не сідали, нікуди було.
Фелікс Лох (олімпійський чемпіон Ванкувера та Сочі – прим.) теж був присутній, сказав тост: якби не загинув Нодар, загинув хтось із нас.
. Нодар, як і його родичі, займався санями вдома в Бакуріані. Щоправда, не на дерев'яній трасі, побудованій 1974 року. Вона у 90-ті згнила, а місце фінішу більше нагадувало звалище:
Молодий спортсмен робив перші спуски неподалік – у невеликому жолобі на роликових санях. Перспективного родича відвіз із Грузії за кордон двоюрідний дядько Фелікс Кумаріташвілі, який на той момент жив у Франції. 2003-го Нодар уперше виступив на міжнародних змаганнях, а потім з'являвся на етапах Кубка світу.
- Через це трагедії чоловічий старт перенесли нижче - на жіночий.
– І не лише старт перенесли, вони навіть уночі переробляли кригу. Хтось мені кидав фотографії робіт. У мене та паперу є, що саме вони там виправляли.
Я потім на зборах зустрічав тих, хто виступав у Вістлер. Усі казали: це жах. І билися там постійно, на кожному тренуванні по кілька людей. Армін Цоггелер (дворазовий олімпійський чемпіон, бронзовий призер Ігор-2010 – прим.) впав трохи вище від того місця, де розбився Нодар.
Цоггелер пощастило - встиг зістрибнути з саней і не полетів. Але все одно побився, потім кинув сани і розсердився: все не хочу тут виступати. Але куди йому подітися – поїхав.
- Офіційний результат розслідування: до загибелі привела помилка пілотування.
- Дивіться, 130 км на годину - це межа за швидкістю, вище неприпустимо. У Нодара було 144,5, Лох взагалі розганявся до 150 із чимось. Все трапилося на 16-мувіражі - на той момент швидкість вже була майже максимальна.
Сам віраж зробили надто коротким – на такій швидкості сани просто не встигали з нього вийти. А козирка там не поставили, щоб хоч про нього битися. Помилку припускаєш – сани вдаряються в козирок, а ти просто падаєш. З козирком Нодар зламав би руку чи ногу. Без козирка вилетів у бетонну колону.
- Опущені тенти відіграли важливу роль?
– Якщо поставлено намет, у спортсмена відразу змінюються орієнтири. Із тентами від траси інші відчуття. Взагалі їх перед стартами знімають. Але на тому тренуванні віраж закрили тентом – і вийшов такий тунель. Причому камера знімала вхід у віраж та вихід, а що творилося всередині – цього ніхто не знає. Вхід у Нодар був нормальний ...
. «Ми весь вечір і всю ніч ходили довкола будинку батьків, — розповідає Лія Макієва, двоюрідна тітка Нодара. — Ніхто не наважувався постукати і повідомити матері та батькові, що їхнього сина немає в живих».
- Чому ви так і не стали нічого розслідувати?
– Тільки Бог знає, що сталося всередині віражу. На льоду можна ось у таку дірочку потрапити – і кінець уже летиш. До Олімпіади всі прилетіли туди – і їм усім без винятку відмовили у тренуваннях. Траса ще не була готова, поспішали. Ми своїх відправили кудись до Європи, точно не пам'ятаю. У Вістлер повернулися перед самим стартом.
Мені журналісти якось дзвонили: ви погоджуєтесь, щоб там далі проводилися змагання? Я розлютився, почав кричати: що ви мене питаєте? Скажу ні – і що, перестануть проводити? Хоч підірвіть цю трасу.
P.S. У дворі православної церкви Бакуріані, де похований Нодар Кумаріташвілі, встановлені обеліск та бронзова скульптура молодого спортсмена. У Грузії його пам'ятають.
Цикл «Грузія, якуми незаслужено забули»
Кахи Кахіашвілі: «Коли СРСР не стало, ми святкували. Країна створена на крові, так само і розпалася»
«Краще друзів, ніж українці, ми не маємо». Гори, які любив радянський спорт
Продовження грузинського серіалу – за тиждень