Все за сьогодні
Війна та ВПК
Вибори в Україні
Мультимедіа
Іранці у себе в країні та в діаспорі досить часто говорять про північних сусідів Ірану на Кавказі та в Центральній Азії як про свої споконвічні території, побічно вказуючи на те, що розташований між Іраном та Україною на березі Каспійського моря Азербайджан зберігає свою незалежність тільки через Сучасна геополітична слабкість Тегерана. Проте досі іранські державні діячі не ставили під сумнів суверенітет визнаних світовим співтовариством сусідніх держав. Це повною мірою стосувалося й Азербайджану, тому що на півночі Ірану проживає чимало тюркомовних азербайджанців. Здавалося б, погрожувати цьому сусідові - значить викликати гнів мільйонів своїх громадян.
Але все змінилося два тижні тому, коли заступник голови парламентського комітету з безпеки та зовнішньої політики Мансур Хакікатпур (Mansour Haqiqatpour) заявив, що «почався рух за анексію Тегераном 17 міст», розташованих на північ від Ірану, зокрема азербайджанської столиці Баку . За його словами, громадяни Ірану азербайджанської національності готові «забрати назад ті іранські міста, щоби були відокремлені від Ірану під час правління династії Каджарів».
Хакікатпур мав на увазі Туркманчайський договір від 1828 року, за яким Україна та Персія визначили кордон між територіями, які вони контролювали на Кавказі. Те, що сьогодні є Азербайджаном, було українською територією. Наразі група законодавців готує законопроект, який передбачає перегляд Туркманчайського договору та включення Азербайджану до складу Ірану. Високопарний Ахмадінежад поки що не висловився з приводу останньогоперегляду географічних карт в Тегерані. Але азербайджанські офіційні особи висловлюють серйозне занепокоєння, хоча Іран уже шумів щодо анексії Азербайджану, коли той здобув незалежність наприкінці холодної війни.
Цього разу ситуація відрізняється тим, що Азербайджан перетворився на динамічного регіонального гравця, який проводить самостійну політику та підтримує тісні відносини не лише зі США та країнами НАТО, а й із Ізраїлем. Азербайджан має угоди про постачання військової техніки та про військове співробітництво із найлютішим ворогом Ірану. Не виносячи це питання на офіційний рівень, американські та ізраїльські політологи обговорюють можливість використання азербайджанської території як району зосередження військ або пункту дозаправки авіації на той випадок, якщо справа дійде до війни з Іраном. Ізраїль та Азербайджан мають спільну програму, в рамках якої в Азербайджані налагоджено виробництво безпілотних літальних апаратів ізраїльської конструкції.
Важко звинувачувати Азербайджан у тому, що він шукає союзників поза свого регіону. Колишні колоніальні господарі у Москві після розпаду Радянського Союзу постійно намагаються залякувати азербайджанське керівництво. А члени іранського кабінету міністрів заявляють, що у разі початку конфлікту із Заходом до головних цілей для завдання ударів увійдуть стратегічні об'єкти азербайджанської інфраструктури, а саме побудовані за підтримки США нафтопроводи, що йдуть з Баку до узбережжя Середземного моря.
Агресивна поведінка Ірану щодо сусідніх країн (а він уже не обмежується нападками на Ізраїль) має стати уроком для американського політичного керівництва під час вироблення стратегії протидії ядерним устремлінням Тегерана. Оснащений ядерною зброєю Іран створить загрозуіснування Ізраїлю і спровокує гонку ядерних озброєнь на всьому Близькому Сході. Іранські лідери швидше за все почнуть розмахувати своєю ядерною зброєю, вибиваючи поступки зі слабких сусідів, зокрема з Азербайджану, Іраку та Бахрейну. США при виробленні своєї стратегії повинні максимально включити до неї ці сусідні країни. Цілком неприпустимо, коли іранські керівники відкрито загрожують анексувати Азербайджан, як неприпустимі та їхні погрози знищити Ізраїль.