Москва із другої половини ХIV ст. стає центром формування великоукраїнської культури, центром тяжіння найкращого, що було створено самобутнього у різних галузях колишньої Київської Русі.
Головна тема усної творчості – боротьба за незалежність. У зв'язку з цим осучаснювався героїчний билинний епос київського періоду. Цій же темі присвячено багато історичних пісень, що стали в ХVI столітті найбільш поширеним жанром фольклору. Пісні відгукувалися найважливіші події та історичні явища, що залишили глибокий слід у народній свідомості. Наприклад, політика та особисте життя Івана Грозного породили цілі цикли історичних пісень («Похід на Казань», «Козаки йдуть до Казані», «Взяття Казані», «Іван Грозний молиться за сином», «Смерть Івана Грозного» та ін.)
Паралельно й у зв'язку з історичної піснею розвивався і молодший жанр – народна балада (оповідальна пісня драматичного характеру). Деякі балади мають дуже давнє походження, у них проступають риси слов'янського язичництва («Княгиня і змій», «Біглий княжич» та ін.), але більшість позбавлена архаїки та звернена до сучасності («Гнів Івана Грозного на сина», «Оборона Пскова») та ін.).
2.Громадсько – політична думка та література.
Другий етап у розвитку літератури починається після перемоги на Куликовому полі (1380) і завершується приєднанням до Москви Великого Новгорода, Твері та Пскова. У ці роки в громадській думці та в літературі панувала ідея політичного та культурного об'єднання українських земель, яка все більше пов'язувалася з Москвою. Московська література, вбираючи обласні стилістичні тенденції, набувала загальноукраїнського характеру і займала провідне місце. Проролі національної самосвідомості свідчить як відродження загальноукраїнського літописання наприкінці ХIV – на початку ХV ст., так і цілий цикл творів, різних за жанром та стилем, але єдиних на тему – всі вони присвячені історичній перемозі Укаїни над татарами (літописна повість про Куликівську битву, « Оповідь про Мамаєве побоїще», «Задонщина» Софонія Рязанца, стилістично близька знаменитому «Слову про похід Ігорів» та ін.)
Проблема сильної централізованої влади, що назріла у ХV столітті, сприяла поширенню на Русі популярного середньоєвропейського фольклорного сюжету – «Сказання про Дракулу воєводу». Автор його українського варіанта, очевидно, дяк Ф. Куріцин, виправдовував жорстокість самодержавного правителя, вважаючи, що лише сильна влада здатна встановити лад у державі.
Ідея загальноукраїнської єдності, виникши у домонгольський період, посилилася у важкі роки монголо-татарської навали. У ХV столітті тему національно – визвольної боротьби відтісняла література нового типу, що відрізнялася тематичним та стильовим розмаїттям, органічнішим зв'язком з фольклором, прагненням до психологізму.
Кінець ХV століття став переломним в історії суспільної думки та публіцистики: у цей час було покладено початок тим суперечкам про обряди та літери, які у ХVII столітті призведуть до Розколу; з'явилися ознаки релігійного вільнодумства, спроби раціоналістичної критики основних догматів Православ'я; і, нарешті, найважливішим питанням суспільно-політичної думки стало питання місце церкви в державі.
Одним із найяскравіших проявів розумового життя середньовіччя в Європі були єресі. У 70 - 80-х роках ХV ст. в Новгороді і Москві виник єретичний рух, що отримав назву «брехня жидівство». Помірна частина руху обмежуваласвою боротьбу правом на відоме вільнодумство в літературі та науці, більш радикальна доходила до заперечення церковної ієрархії (вимога дешевої та праведної церкви) та основних богословських догм (про трійковість Бога). Деякі ідеї єретиків (заперечення чернецтва та церковного землеволодіння) викликали симпатії державної влади, що бачила у великому церковному землеволодінні джерело поповнення земельних фондів скарбниці. Незважаючи на підтримку Івана III, церковний собор 1490 засудив єресь.
Ідеологію феодальної монархії, яка так активно обговорювалася в публіцистиці, в історичній та церковній літературі, протопоп Сильвестр застосував до приватного життя у знаменитому творі «Домобуд» (сер. ХVI ст.), присвяченому побуту та життю заможної міської сім'ї.
У ХVI ст. з'явився новий жанр літератури – гостросюжетна повість («Повість про купця Дмитра Басарга і сина його Борзомисла», поч. ХVI ст.). Симптоматично, що у цьому жанрі помітно вплив суспільно – політичних ідей. Крім цікавості сюжету, успіху повісті сприяло і те, що її героєм був купецький син. Зі зростанням товарно-грошових відносин торговий народ займав помітне становище у феодальному суспільстві; маючи відносно високий рівень грамотності, він потребував своєї літератури, і вона з'явилася.