Воронезька область знаходиться в самому центрі Чорнозем'я: на заході межує з Білгородською та Курською областями, на півночі – з Липецькою та Тамбовською, на сході – з Саратовською та Волгоградською, а на півдні – з Ростовською областю та Україною.

Воронезька область розташована в найбагатшому за природними ресурсами краї. Тут найкращий чорнозем планети, який як зразок представлений у Парижі. Воронезька земля таїть у собі незліченні багатства з корисними копалинами. А в минулому ця земля була перлиною планети, оскільки вона мільйони років тому являла собою дно світового океану, що зумовило унікальність надр землі, високу родючість ґрунтів, різноманітність ландшафту, багатство флори та фауни.

Історики відзначають, що, починаючи з 1-го тисячоліття до зв. е., один народ за іншим змінювали цю територію: скіфи, сармати, алани, гуни, хозари, печеніги, половці. Багато хто з них співіснував на одній території зі слов'янами.

Найраніші нечисленні пам'ятки слов'янського населення Подоньє відносяться до 2-ої половини III-IV ст. н.е. [Медведєв]

У ІХ-ХШ ст. слов'янські поселення тяглися майже безперервним ланцюгом від с. Чортовицького до с. Шилова річкою Воронежу, а Доном – від м. Семилук до хутора Титчихи Ліскінського району.

Монголо-татарське ярмо спустошило басейни річок Дону та Воронежа. Після його повалення та у зв'язку з посиленням Московської держави постало питання про зміцнення південних кордонів його.

Із створенням сторожової лінії на півдні Московської держави пов'язане вторинне заселення краю: у XVI ст. з'явилися міста-фортеці Костенськ, Ольшанськ, Коротояк, Урив та ін.

Воронезькі станиці складалися вихідцями з Рязанського краю, старі повіти Воронезький, Землянський, Коротояцький заселялися селянами з Рязька, Шацька,Єльця, Єпіфані та ін. Були переселенці також із Тульської та Орловської областей.

У XVII ст. з'явилися м. Острогозьк, села Девиця, Солдатське, Яблучне, Сторожове, Борщове, Стара Хворостань, Селявне, Аношкіно, Мастюгине, Оськіно, де було представлено в основному однодворче населення.

У ХVІІІ ст. південь Воронезької області заселявся також однопалацами: Верхній Мамон, Осетрівка, Козлівка, Пузево, Горохівка, Ольховатка, Дерезівка, українська Буйлівка, Лозове (Гнилуша), Нижній Мамон, Гвазда, Клепівка. Ці села займають досить компактну територію.

Особливу роль у заселенні Воронезького краю відіграв Петро I. У наймальовничіших місцях між Ікорцем, Битюгом та Осереддю він вирішив заснувати Палацову волость. І тому він двічі переселяв сюди палацових селян по 5000 чол. - у 1701 і в 1704 р. Але непристосовані до прикордонних умов життя люди не витримували: одні тікали, інші вмирали від хвороб. Ті, хто залишився, зазнали різного ступеня асиміляції з місцевим населенням. Так виникли села з нетиповою для південноукраїнського населення мовою: Бобрів, Мечетка, Коршево, Чигла, Тойда, Ганна, Н. Курлак, Бродове, Хлібородне, Садове, Борщове, Щуче, Шестаково, Тишанка, Нижній, Верхній та Середній Ікорець та ін.

У ХVIII-ХІХ ст. сюди спрямували погляди багато українських аристократів: Бутурліни, Воронцови, Орлови, Давидови, Кантемири, які перекладали сюди селян із різних губерній. Все це й визначило велику різноманітність воронезьких українських діалектів. У ХІХ ст. переселення селян було незначним. Переважно це були поміщицькі селяни.

Воронезьку область населяють не лише українці, а й українці. Українці завітали сюди під час вторинного заселення краю. Із середини XVI ст. на західному кордоні Укаїни утворилося сильне польсько-литовська держава Річ Посполита, куди увійшли Білоукраїнсія та більша частина України. Почалися гоніння та утиски православних, внаслідок яких у великоукраїнському Воронезькому краї з'явилися люди у незвично яскравому одязі та з гарними мелодійними піснями.

На територію Укаїни бігли люди з Чернігова, Ніжина, Бахмача, Конотопа та ін. Українці разом з українськими будували місто-фортецю Острогожськ і захищали його від набігів кримських татар, що тривали.

Друга хвиля переселення українців, менш інтенсивна, проходила на початку ХХ ст. та була викликана Столипінською реформою. Українці у великій кількості стали переселятися на землі Воронезької губернії, переважно на півдні та сході її.

Третя хвиля розширення українського населення у Воронезькій області сталася в середині ХХ ст., коли після “дарування” Україні Криму кордон між Україною та Україною було перенесено вглиб України. Тому частина українських сіл автоматично увійшла до складу Воронезької області. Саме це українське населення спочатку мало українські школи, і досі в паспортах у графі “національність” стояло “українець”.

Таке суміжне розташування на одній території двох етносів створило передумови для міжмовного контактування, причому українська мова, яка займає в таких умовах чільне становище, впливає на українську більшою мірою, ніж навпаки.