Давайте разом зробимо життя у Рузькому районі краще!

Картопля як дзеркало української економіки

Картопля в Україні не просто другий хліб, а й економічний феномен. Собівартість кілограма картоплі – 5-6 рублів. До споживача вона потрапляє за ціною в 5-10 разів вищою. Різниця осідає у кишенях армії посередників, більшість яких ще й не сплачують податки. А додає феодального колориту той факт, що неймовірні за світовими мірками 80 відсотків коренеплоду вирощуються громадянами на своїх городах.

А на дачі все інакше

Скільки не намагалися відучити українську людину садити картоплю, нічого не вийшло. За даними Росстату, у 2014 році в Україні було зібрано 31,5 мільйона тонн картоплі, з яких 25,3 мільйона тонн (80 відсотків) - у господарствах населення. У 1990-х показник і зовсім наближався до 100 відсотків: у особистих присадибних господарствах, на дачах та городах у 1993-1997 роках викопували по 30-35 мільйонів тонн (пік припав на 1995-й).

Це робить Україна третім за розміром виробником картоплі у світі (вісім відсотків світового виробництва) після Китаю (96 мільйонів тонн) та Індії (45 мільйонів тонн). Далі йдуть Україна (22 мільйони тонн, дані 2013 року) та США (20 мільйонів тонн).

Точність офіційних оцінок насторожує: як дізнатися, скільки в Україні городів, та ще й як на них росте картопля? У Росстаті запевняють, що похибка якщо є, то невелика. Підрахунки засновані на підсумках Всеукраїнського сільськогосподарського перепису 2006 року (наступний пройде вже 2016-го) та доповнюються вибірковими інтерв'ю двічі на рік. Згідно з ними, в Україні 23 мільйони особистих індивідуальних та підсобних господарств (65 відсотків - у сільських поселеннях та 34 відсотків - у міських)та 14 мільйонів земельних ділянок садівників, городників та дачників.

У ЛПГ трудиться 37-40 мільйонів, що, за даними перепису, відповідає чисельності сільського населення. У садах та городах – ще близько 20 мільйонів. Разом 60 мільйонів чоловік, майже половина населення. Схожі дані наводить і ФОМ: 51 відсоток українців мають свою ділянку, майже всі (47 відсотків) вирощують там овочі чи фрукти, а 37 відсотків – картопля. З 2008 року кількість охочих вирощувати збільшилась із п'яти до семи відсотків.

Більшість картоплі, яку виробляє населення, вирощується на селі: на дачі, сади та городи через невеликий розмір земельних ділянок припадає не більше 14 відсотків. У селі немає джерел додаткового заробітку, тому вирощування продуктів для себе справді корисне. Навіть з урахуванням того, що 50 відсотків урожаю буде викинуто, за медичної норми індивідуального споживання 110 кілограмів на рік із сільських 11 соток можна нагодувати трьох-чотирьох осіб (500 кілограмів) – себе та дітей, які мешкають у місті. А ось дачні чотири сотки прогодують, мабуть, лише того, хто їх засіяв.

Простіше кажучи, у картопляному сенсі є дві україни: одна живе з городу, друга (приблизно половина міського населення, 50 мільйонів осіб) ходить за картоплею до магазину.

Ех, мороз, мороз

- Знаєте, як в Ізраїлі вирощують картоплю? Мало того, що хімія, так від кожного кібуца на поля виводять очисні споруди. Я іноді купую дві-три картоплі в магазині, розрізаю і лякаюся, що їсть наш народ, - розповідає тульський сільгоспвиробник Лідія Губар.

Губар даремно переживає: за даними митниці, у 2014 році до України було завезено 690 тисяч тонн картоплі. А щоб прогодувати 50 мільйонів людей, потрібно 5,5мільйона тонн, із чим селяни, здається, справляються (у тому ж 2014 році вони зібрали близько шести мільйонів тонн).

Виробляти картоплю в Україні більш-менш навчилися. Чого тільки вартує одна Брянська область, яка з 2005 року подвоїла його товарне виробництво. Багато в чому цьому сприяла орієнтація на найбільший – московський ринок (640 тисяч тонн на рік) – найкоротше транспортне плече якраз у Брянської, Московської та Тульської областей, саме вони стали найбільшими виробниками країни.

Ринок Москви хоч і найбільший, але не росте. З 2000 року москвичі скоротили споживання картоплі з 62 до 38 кілограмів на особу на рік. Все просто: чим багатша людина, тим менше вона їсть картоплі, а доходи москвичів все ж таки значно вищі, ніж у середньому по країні.

Тим часом у ЦФО (за винятком Москви), ПФО та СФО, де картопля добре зростає, її споживання (за невеликим винятком) сильно перевищує норму (150-190 кілограмів на людину на рік). Вона там дешева та замінює багато продуктів.

Більшість дрібних сільгоспвиробників живе на залишках радянської інфраструктури, і не може дозволити собі сховища. Вони мають продати врожай до морозів. Цим і користуються численні перекупники, викуповуючи картопля з поля по 5-6 рублів за кілограм. Це приблизно на 50 копійок вище за собівартість.

Монополія перекупки

Посередники купують картоплю у виробників по шість рублів за кілограм і транспортують на зберігання у тому ж регіоні, звідки продають уже по 12 рублів за кіло. Постачальники (зазвичай індивідуальні підприємці за кермом власної фури) везуть її на московські овочеві бази, де продають по 17 рублів за кілограм. У Москві невеликих овочевих баз залишилося близько п'ятдесяти. Після погромів уБірюльово Сергій Собянін вирішив перевести їх до Підмосков'я. У найближчі кілька років на під'їздах до МКАД з'являться чотири великі розподільні центри (перший, «Фуд-Сіті», вже відкрився на Калузькому шосе).

Зараз найбільшою вважається овочебаза у Домодєдові. Відносини там нагадують товарні біржі початку XX століття: постачальник привозить товар на фурі, виставляє «заявку» на продаж, після чого маклери в особі азербайджанців шукають йому «заявку» у відповідь на покупку від великих оптовиків. Або самі викуповують картоплю та продають потрібним людям. Середня ставка у них тисяча карбованців за тонну. За тиждень найпідприємливіші проганяють 15 фур по 20 тонн кожна і заробляють до 1,2 мільйона рублів на місяць.

Великі оптовики продають у роздрібні мережі картопля вже по 26 рублів, а на прилавках ціна зростає до 30 рублів. Оскільки більша частина ринку перекупки перебуває в тіні, оплата здійснюється готівкою, між азербайджанцями та оптовиками з'являються спеціальні контори, які надають послуги з «безготівки» (вартість послуги – близько шести відсотків). Тому відпускна ціна 26 рублів за кілограм, як правило, вже включає ПДВ.

Назвати перекупників монополістами у класичному розумінні не можна, але виробники називають їх саме так. Маючи потужну ринкову силу й унікальну інформацію, вони зосереджують у руках 80 відсотків всього грошового потоку над ринком.

Кошти боротьби

Держава щорічно втрачає близько 30 мільярдів рублів через несплату ПДВ тіньовими перекупниками. Однак реальні втрати бюджету можуть бути набагато більшими. Наприклад, держзакупівлі картоплі для лікарень, санаторіїв, дитячих садків, шкіл та військових частин проходять по верхньому кордоні (26 рублів за кілограм) у оптовиків, каже професор кафедри місцевого самоврядування факультетудержавного та муніципального управління НДУ ВШЕ Андрій Боговіз.

- Що їм заважає закуповувати по шість карбованців за кілограм у виробників? - каже він. - Здається, лише корупція.

На думку гендиректора АККОРу Тульської області В'ячеслава Андріянова, держава нічого не робить для підтримки вітчизняних фермерів.

– У США та ЄС на законодавчому рівні встановлено, що 80 відсотків прибутку має отримувати виробник, – стверджує він. - Для цього запроваджуються мінімальні ціни, за якими посередники можуть закуповувати картоплю у виробників. Субсидії до України після вступу до СОТ стали 600 рублів на гектар (було – 1000 рублів на гектар), а до ЄС – 350 євро.

Щоб позбавити виробників самої витратної ланки в ланцюжку посередників, сільгоспвиробники пропонують державі побудувати власним коштом сховища та передати їх в оренду виробникам картоплі. Проте федеральна влада спускає питання на регіональний рівень, а місцева влада на це не має коштів.

Сторінку підготував Сергій Морєв, за матеріалами газети «Комерсант».