Масляна у донських козаків: на вулицях проводили стрибки, а діти стріляли з маленьких гармат. У 1892 році донський історик Василь Дмитрович Сухоруков написав книгу «Гуртожиток Донських козаків у XVII та XVIII століттях». У ній він описує, як козаки святкували Масляну в столиці донського козацтва Новочеркаську.
«Масляна у наших предків святкувалася чудовим чином: цілий тиждень від малого до старого все місто веселилося. Окрім приятельських розмов чоловіків і жінок, які цього тижня майже в кожному будинку співали псалми та богатирські пісні, головна відмінність масленичного веселощів складала стрибки та стрілянина. Приготування до цього починалося майже цілим місяцем раніше; у цей час молодь не виходила з стайні, не досипала ночей. З настанням першого дня масниці, озброєні наїзники з усього міста збиралися до призначеного місця, на найкращих скакунах з дорогими наборами, кожен із бажанням блиснути конем, збруєю, завзятістю. Збіг був найлюдніший: сюди виїжджали й прабабусі наші зі своїми красунями-дочками в ошатних візках із жаровнями. На відкритому місці стояла мета – пучок очерету, перпендикулярно поставлений, а сажнях за 200 від нього призначався пункт, від якого належало скакати.
Починалася стрибка: перший мчить стрілою сивий старець; кинувши біля самого пука поводи, прикладається він короткою своєю рушницею і пук запалений. За ним летить юнак, який, на всі стрибки зіскочивши з коня і тримаючись однією рукою за гриву, схоплює іншою з-за пояса пістолет, стріляє в пук і в мить - на коні; інші слідами його перестрибують через вогонь. Інший, прикидаючись падаючим з несучого коня, вистачає з землі монету і кинувши її вперед, ловить її на льоту. Таким чиномнаїзничали тут донські воїни, щодня до вечора, змінюючи по кілька пуків очерету на день і по кілька коней. Втомившись від стрибки, старі під'їжджали до возків і з рук бабусь підкріплювали себе сабіралом (кращим медом. – А. Г), а молодь крадькома ловила погляди чарівних затворниць, що сиділи у вокзалах.
Тоді, як тут бавилися стрибком на мішень, в іншому місці збиралися мисливці на стрибку іншого роду, в якій найсильніший і найшвидший кінь здобув перемогу. Трьом найкращим їздцям покладалися призи: першому - кінь зі всією збруєю або великий срібний кухоль; другому – кілька аршин алаго сукна та парча; третьому – тибеньки, стремена та саф'ян. Діти заводили свої стрибки вулицями. У місті ж у кожному будинку з ранньої зорі і до півночі робилася безперервна стрілянина з рушниць і пістолетів. Діти стріляли з маленьких гармат; у кого ж не було їх, ті просвердлювали в порожніх кістках затравки або заряджали очеретини. На ганках будинків, на вулицях, на мостах - скрізь натовп народу, скрізь пальба; одні хворі були прикуті до своїх ліжок, решта веселилися».