Онлайн книга «Спрігган»

- Гізанс Мельт, барон Джіракла.

Цей змовник був володарем товстих неголених щік і коміра під шийку, над яким ці щоки нависали, немов порожні бурдюки з-під вина. Глазенка Гізанса були точно юркі зубасті звірята. Ними він нишпорив по мені, наче хотів вкусити. Не виключаю, втім, що і є його справжнє бажання.

Почувши своє ім'я, Гізанс здригнувся, ніби до його спини приклали холодну ложку, і поцікавився, як я доїхав, чи мене не струсило.

Очевидно, барон, коли про це питав Віртольд, був у якомусь іншому місці.

Поперхнувшись, я відповів, що повний порядок краще і бути не може, на що товстощокий хихикнув.

Ось іноді дивишся на когось, і в тебе мурашки біжать по спині. Від Гізанса в мене втекли. Я придивився. Щетина в нього була синювата, і це наводило на моторошні думки. Ходили-бродили королівством казки-чутки про Синю Бороду та його криваві витівки…

Четвертим також виявився барон. Що таке? Баронські збори тут? Чи клуб? Чи гурток різьблення по дереву? Пора б їм вжити належних заходів і обзавестися хоч якимось графом, хай самим заваляти. Інакше їхню компанію просто не сприйматимуть всерйоз. Особливо якщо це, на мою думку, змова.

- Тотофар, барон Гленкісс.

Тотофар до того ж виявився найстарішим із компанії. На його шиї висів товстий ланцюг з великим рубіном. Я вже давно визначив на вічко його вагу та вартість на чорному ринку. Свиснути, чи що?

Віртольд подивився на мене, наче ваш покірний слуга раптом забув відповідь на екзаменаційне запитання. Я показав обличчям: чого ви бажаєте? Барон насупився. Я не знав, що йому потрібне. У моїсьогоднішні плани не входило падати перед благородними зборами навколішки. Чи не дочекаються. Даючи зрозуміти, що васальні церемонії мене не цікавлять, я просто сказав:

— Привіт, дуже радий знайомству!

Барони знову переглянулись. Здається, мій реальний образ не вписувався в те прокрустове ложе, яке вони сколотили у своїй уяві. А чого, цікаво, вони чекали? Я зломщик. З їхньої точки зору, маргінал з низів, який заробляє на життя тим, що позбавляє багатіїв від надлишків золота та дорогоцінного каміння. До речі, моїм клієнтом міг стати кожен із них, і, мабуть, до чогось такого барони вже притумкали.

Ну, а мені що? Я не золотий талер, щоб подобатися всім.

— Локі, ми маємо важливу справу. Важливе завдання для тебе. Замовлення, - сказав він. — Прошу, постався до цього з усією серйозністю.

- Я серйозний, - сказав я. — У всьому королівстві немає нікого серйознішого за мене, Віртольде. А знаєш чому?

Нетямущі ці аристократи. Чому їх лише у школі вчать? Хоча, якщо Віртольд і справді став бароном нещодавно, завдяки бойовим заслугам, школи його життя взагалі могло бути. Такий недогляд — норма серед середнього та нижчого класів.

— А тому, — сказав я, — що мене нахабно обвели навколо пальця — дешевим прийомом, гідним хіба що дрібного шахрая шахраїв, — а потім насильно закинули в карету і відвезли! На очах у здивованої публіки! Звідки я знаю, куди мене везли і що збиралися зробити? А якби я помер від серцевого нападу? А якби Варг перестарався і поклав мене в гіпс на півроку? Чи в сиру землю, але вже навіки? Адже він міг!

Віртольд кусав губу. Мабуть, вона здавалася йому надзвичайно смачною. Щоки барона заливались червоним.

- Запишіть у протокол! Я протестую! Я серйозний! Я вимагаювибачень!

Барони вилупилися, як сичі. Не кожен день у них вимагають цієї штуки такі, як я. Сприггани так взагалі ніколи.

— Локі, не гарячкуй, — сказав Віртольд.

— Дешевий спектакль! — озвався я, ухвалюючи вирок усьому плану змовників. — Так справи не робляться, як кажуть у нашому кримінальному середовищі. Не знали? Якщо щось треба, говори одразу чи призначай зустріч. Взаємна повага у цьому питанні – запорука вдалого результату справи. Вистачати посеред вулиці і запихати в карети — це поганий смак, панове. Можете дати мені по голові за таке нахабство, але я говорю чисту правду, а на правду не ображаються!

— Він забагато балакає, — сказав барон Траймон барону Гізансу.

Товстощокий кивнув головою. О так, казав він цим, я знав, я одразу так і зрозумів.

На мить у мене відвалився ням-ням, але я повернув його на місце і знову закипів від обурення. Я їм не козир, а вони не ентомологи, щоб розглядати мене через лупу.

Віртолд засопів у вуса і вогненним поглядом пройшовся по благородних зборах. Від зборів віяло снобізмом на три версти.

Тільки зараз я подумав, що моя сміливість може вийти мені. Грати на нервах у аристократії досить небезпечно, особливо якщо до їхніх лав затесався сам Синя Борода. Напевно, найкраще змінити тактику.

- Добре, Локі, добре! П'ять тисяч гоблінів! — Віртолд рушив кулаком по столу. — Якщо Варг перестарався, то, як я вже казав, він не навмисне! Від

імені всіх присутніх я приношу тобі, о зіпхнути, свої вибачення. Я не зламаюсь.

Бач, скільки демократизму! Відразу видно, що людина ця не народилася у лоні правлячого класу. Інші на його місці переломилися б уже у трьох місцях.

— Чи задоволений, зістрибаний? - прогарчав Віртольд.

Я обсмикнув на собі курточку, клацнув зпередпліччя пушинку і кивнув.

— Добре, добре. Сподіваюся, непорозуміння залагоджено, — продовжив барон, — ми маємо досягти повного порозуміння.

— Не забувай, Локі. Твої неприємності та незручності будуть компенсовані.

- Так? — Мабуть, щось у моїх очах (мабуть, жадібність) спонукало барона на смішок. — Чим?

— Дзвінкою монетою, зіскочений.

— Інша розмова, зовсім інша розмова. Тотофар прицмокнув. Ще один сноб. Якщо йому

гидко перебувати в одній кімнаті зі мною, чому він не вийде? Поспав би поки що в гамаку в прохолодній тіні запашних лип.

— Я не міг розмовляти з тобою, Локі, в лавці Фогарда, бо не хочу вплутувати сюди свого агента.

— Боюся, він все одно дізнається, — сказав я.

- Гаразд, це не головне. Як ти розумієш, моє замовлення тільки для відведення очей.

- Брехня. Я приходив з єдиною метою — перевірити, чи правда ти володієш антимагічною аурою. Амулет мене переконав. Наступним етапом було якнайшвидше піти і приступити до наступної фази операції.

— То це не експромт?

— У жодному разі. Круті часи потребують крутих рішень. І швидкість. Тож тебе засунули до карети та привезли сюди.

— А та жінка, яка розповіла мені історію про стареньку? Я мало не розплакався. Вона взяла мене за живе.