Родом народжені були для Любові небеса та вся піднебесна. Він - батько богів, він і мати богів, він - народжений собою і народиться знову. Рід - всі боги, і вся піднебесна, він - що було, і те, що має бути, що народилося і те, що народиться.
Рід народив Свaрога небесного і вдихнув у нього свій могутній дух. Дав чотири йому голови, щоб він світ оглядав на всі боки, щоб ніщо від нього не сховалося, щоб усе помічав у піднебесній він. Шлях Сваріг став Сонцю прокладати по небесному склепіння синьому, щоб коні-дні мчали по небу, після ранку щоб починався день, а на зміну дня - прилітала ніч. Став Сваріг по небу ходити, став свої володіння оглядати. Бачить - Сонце по небу котиться, Місяць світлий бачить і зірки, а під ним Океан розстилається і хвилюється, піною піниться. Оглянув свої володіння, не помітив лише Землю-матінку. - Де ж мати-Земля? - засмутився. Тут помітив він - точка мала в Океані-морі чорніє. То не крапка в морі чорніє, це качка сіра плаває, піною сіркою породжена. У морі плаває, як на голки пряде, на одному місці не сидить, не стоїть – усе поскакує та крутиться. - Чи не знаєш, де Земля лежить? - почав катувати Сваріг сірку качечку. - Піді мною Земля, - каже вона, - глибоко в Океані похована. - За велінням Роду небесного, за хотінням-бажанням сварожому Землю ти дістань з морських глибин! Нічого не сказала качечка, в Океан-морі пірнула, цілий рік у безодні ховалася. Як рік скінчився – піднялася з дна. - Не вистачило мені духу трошки, не допливла я до Землі трохи. Волосок не допливла я.
- Допоможи нам, Рід! - тут вигукнув Сваріг. Піднялися тоді буйні вітри, розшумілося море синє. Вдунув вітром Рід силу в качечку. І сказав Свaрог сірій качечці: - За велінням Рода небесного, за хотінням-бажанням сварожемуЗемлю ти дістань із морських глибин! Нічого не сказала качечка, в Океан-морі пірнула і два роки в безодні ховалася. Як термін скінчився – піднялася з дна. - Не вистачило мені духу трошки, не допливла я до Землі трохи. На півволоса я не допливла. - Допоможи, тату! - скрикнув тут Сваріг. Піднялися тоді вітри буйні, і по небу пішли хмари грізні, вибухнула велика буря, голос Рода - грім небес потряс, і вдарила в качку блискавка. Рід вдихнув тим силу велику бурею грізною в сірку качечку. І закляв Сваріг сірку качечку: - За велінням Роду небесного, за бажанням-ворожим, Землю ти дістань з морських глибин! Нічого не сказала качечка, в Океан-морі пірнула і три роки в безодні ховалася. Як термін скінчився – піднялася з дна. У дзьобі жменю землі принесла вона.
Взяв Сваріг жменю землі, став у долонях м'яти. - Обігрій-но, Червоне Сонечко, висвітли-но, Місяць світлий, підсобіть, вітри буйні! Будемо ми ліпити із землі сиру Землю-матінку, мати годувальницю. Допоможи нам, Рід! Ладо, допоможи! Землю меніть Свaрог - гріє Сонечко, Місяць світить і дмуть вітри. Вітри здули землю з долоні, і вона впала в синє море. Обігріло її Сонце Червоне - запеклася Сира Земля зверху скоринкою, остудила потім її Місяць світлий. Так створив Сваріг Землю-матінку. Три підземні склепіння він у ній заснував - три підземні, адські царства. А щоб у морі Земля не пішла знову, Рід народив під нею Юшу потужного – змія дивного, багатосильного. Тяжка його частка - тримати йому багато тисяч років Землю-матінку. Так була народжена Мати Сира Земля. Так на Змії вона спочивала. Якщо Юша-Змій поворухнеться – Мати Сира Земля повернеться.