Все живе рухається. Рух одна із ознак і неодмінною умовою життя. В організмі людини апарат руху представлений кістками, сполуками та скелетними поперечними м'язами. Тільки м'язи є активною ланкою динамічного ланцюга руху.
Скорочення скелетних м'язів як забезпечує рух, а й сприяє поліпшенню крово- і лімфообігу, впливає в розвитку і форму поверхонь кісток. Систематичні фізичні вправи та праця сприяють зростанню працюючого м'яза за рахунок збільшення кількості та обсягу м'язових волокон. М'язи стають більшими, потужнішими, а тіло людини набуває красивих зовнішніх форм. Маса м'язів у дорослого чоловіка в середньому становить 29 – 30 кг, а у жінки – 16 – 18 кг.
Основним елементом скелетної м'язової тканини є поперечносмугасте веретеноподібне м'язове волокно, або міосимпласт. Довжина м'язових волокон залежить від довжини та конструкції м'язів, до складу яких вони входять, а поперечна смугастість - від будови міофібрил, що утворюють скорочувальний апарат м'язового волокна (див. "Тканини").
М'язові волокна, розташовуючись паралельними рядами, утворюють пучки, оточені тонкою сполучною оболонкою – ендомізією (endomysium), а більші – перимизієм (perimysium). М'яз загалом оточений щільною оболонкою- епімізієм (epimysium), чи фасцією.
При вивченні м'язів перш за все слід звернути увагу на форму, розміри, розташування м'яза та її частини. Чим довший м'яз, тим більший розмах рухів він може забезпечити.
Слід пам'ятати, що активна фаза - скорочення м'яза - супроводжується її укороченням, тобто вона зближуватиме ті точки на кістках, до яких прикріплюється. Тому для судження про функцію кожного конкретного м'яза необхідно знати якточку її початку (origo), що має вигляд сухожилля (tendo), і точку прикріплення (insertio). Початкова частина, особливо довгих м'язів, називається головкою (caput), середня – тілом, або черевцем (venter), кінцева – хвостом (cauda).
Необхідно зважати на те, з якого боку м'яз прилягає до суглоба, на якій відстані від суглоба прикріплюється до іншої кістки. У тілі людини понад 300 окремих м'язів, які об'єднуються у групи відповідно до їх функції (згиначі, розгиначі, стискачі тощо). При вивченні цього розділу слід звернути увагу на особливості будови м'язів окремих областей. Наприклад, мімічні м'язи мають точку початку на кістках, а точку прикріплення – у шкірі. М'язи нижніх кінцівок, як правило, сильні (статичні), розраховані на тривалу важку роботу, а м'язи верхніх кінцівок спритні (динамічні), краще пристосовані до швидких точних рухів.
З мускулатурою структурно та функціонально пов'язані різні анатомічні утворення, що сприяють м'язовим скороченням та полегшують їх (синовіальні піхви, слизові сумки, блоки, сесамоподібні кістки). Так, у найбільш рухливих місцях кінцівок – в області кисті та стопи – формуються піхви сухожиль м'язів (vaginae tendinis), що визначають ковзання сухожиль у строго певних напрямках. За своєю будовою це фіброзні та кістково-фіброзні канали, або піхви, усередині яких залягають синовіальні піхви (vaginae synoviales tendinum). Зовнішній (lamina parietalis) і внутрішній (lamina visceralis) листки, що утворюють їх, гладкі і змащені синовією, що сприяє ковзанню і вільному руху сухожиль.
У місцях, де рух м'язів або сухожилля досягає значною мірою, розташовуються синовіальні сумки (bursae synoviales),являють собою порожнини щілинної форми, заповнені рідиною, що сприяє зменшенню тертя. Сумки, що залягають під сухожиллями м'язів, називаються підсухожильними синовіальними сумками (bursae synoviales subtendineae), а між шкірою і кісткою, що виступає, - підшкірними синовіальними сумками (bursae synoviales subcutaneae). Сумки, розташовані поблизу суглобів, часто повідомляються з їхньою порожниною.
Блок (trochlea) є покритою хрящом виїмку на кістки там, де через неї перекидається сухожилля м'яза. Останнє зазвичай змінює тут напрямок, але завдяки блоку не зміщується убік.
Сесамоподібні кістки (ossa sesamoidea) розташовуються в товщі сухожиль м'язів, що забезпечують рух у деяких блокоподібних суглобах (надколінник, кісточки біля основ перших фаланг).
До кожного м'яза підходить один або кілька кровоносних судин і нервів, що забезпечують життєдіяльність (трофіку) і працездатність складових її елементів.
Форми м'язів (рис. 64). М'язи різноманітні формою. Форма залежить головним чином від відношення м'язових волокон до його сухожилля. Внаслідок цього розрізняють: веретеноподібний м'яз (m. fusiformis), коли він на обох кінцях, поступово звужуючись, переходить у сухожилля; одноперистий м'яз (m. unipennatus), м'язові волокна якого прикріплюються на одній поверхні сухожилля; двоперистий м'яз (m. bipennatus), коли волокна з двох сторін під кутом прикріплюються до сухожилля. У м'яза може бути одна, дві головки і більше, що мають різний початок, але загальне черевце. Звідси їх назви: двоголовий м'яз (m. biceps), триголовий (m. triceps), чотириголовий (m. quadriceps).
Черевце м'яза може ділитися на два проміжні сухожилля, при цьому утворюється двочеревний м'яз (m. biventer, s. digastricus); хід м'язових волокон може перериватись сухожильними перемичками (intersectiones tendineae) або вони мають вигляд пластів, що переходять у широке сухожилля - апоневроз.
М'яз, що йде до суглобової капсули, називається суглобовим м'язом (m. articularis); кільцеподібний м'яз, що замикає порожнину, може бути круговий (m. orbicularis) або стискає вихід із порожнинного органу (m. sphincter) - сфінктер.
Крім того, розрізняють короткі м'язи, що розташовуються в глибоких шарах спини між окремими хребцями або ребрами; довгі, що формують м'язові групи на кінцівках; широкі, що зустрічаються переважно на тулубі.
Фасції м'язів. Як окремі м'язи, і групи м'язів покриті фасціями (fasciae). Фасція є сполучнотканинною пластинкою різних товщини і протяжності, що містить велику кількість колагенових і еластичних волокон, орієнтованих відповідно до функціональних особливостей м'язів, пов'язаних з даною фасцією.
Фасція служить своєрідною захисною оболонкою для однієї або кількох м'язів та цілих частин тіла. Вона може бути місцем для початку або прикріплення м'язів, визначає напрямок перебігу судин і нервів, відіграє істотну роль у крово- та лімфообігу в м'язах.
Розрізняють власну, або глибоку,фасцію (fascia propria) та поверхневу (fascia superficialis) (рис. 65). Остання лежить безпосередньо під підшкірною жировою клітковиною і огортає, слідуючи ходу шкірного покриву, повністю цю частину тіла (на рис. 65 плечову область верхньої кінцівки).
Глибока фасція, що оточує м'язи, формує їм фіброзні мішки (піхви) різної міцності з отворами для судин і нервів.
Якщо м'язи розташовуються в кілька здоїв, то власна фасція розщеплюється на пластинки, які утворюють піхви для кожного м'яза (див. рис. 65): і з'єднуються між собою фіброзними перегородками м'язів. Останні поділяють групи м'язів і, проникаючи в глибину області, зростаються з окістям кісток і формують кістково-фіброзні піхви.
Свої назви фасції одержують від областей, де вони розташовані [плечова фасція (fascia brachii), грудна фасція (fascia pectoralis) тощо], або від органів, які вони покривають [жувальна фасція (fascia masseterica), привушна фасція (fascia parotidea) і т. д.]