Батьківщина Лукашенка приваблює громадян СНД спокоєм та ностальгією за СРСР

У Білоукраїнсію на постійне місце проживання переїжджає дедалі більше українців. Точної статистики, скільки наших співгромадян переїхало до Лукашенка, немає: у Білоукраїнсії взагалі складно зі статистикою. Але таких людей багато тисяч. Їдуть українці, переважно, до Мінська та деяких обласних міст. Серед них найбільш популярні Вітебськ (бо близько зі Смоленською областю Укаїни) та Брест (місто багате, звідси рукою подати до Польщі).

Переїжджати до Білоукраїнсії можна лише у пошуках тихого та спокійного життя. Самі білоруси кажуть: заробляти краще в Україні чи Україні, а жити тут. Вся справа в тому, що в Білоукраїнсії панують порядки СРСР: вести тут бізнес неймовірно важко через бюрократію та високі податки, а на держслужбі фахівцю складно заробити більше 500 доларів на місяць, чим би він не займався. Державні чиновники з-поміж високого керівництва заробляють трохи більше 1000 доларів. Бути в Білоукраїнсії лікарем чи вчителем зовсім принизливо: більше ніж на 300 доларів розраховувати складно.

Натомість, якщо з грошима у українця особливих проблем немає, то в Мінську йому буде досить комфортно. І ось чому.

Вартість продуктів харчування в Білоукраїнсії приблизно така ж, як і в середньому по Україні, зате набагато дешевше за житло. Зняти однокімнатну квартиру у Мінську залежно від району можна за 200-300 доларів на місяць. В обласному центрі – за 130-200 доларів. Ах так, у Білоукраїнсії через високі податкові мита та захист державою власного виробництва надто дорого коштує побутова техніка та електроніка. Тому краще перед від'їздом придбати телевізор, ноутбук та мікрохвильову піч в Україні. В іншому з цінамипорядок.

Проїзний на кожен вид транспорту чи метро коштує близько 15 доларів на місяць. В обласних центрах – 10-11. Вартість проїзду у маршрутному таксі – близько 15 українських рублів. Кілометр шляху в таксі — близько 20, але врахуйте, що відстані тут набагато менше, ніж у Москві.

Вартість комунальних платежів у Мінську також не дуже висока. Однокімнатна квартира в білоукраїнській столиці коштуватиме приблизно 70 доларів взимку і 30 доларів влітку. Купувати квартири теж недорого - особливо у порівнянні з Москвою чи Санкт-Петербургом. Однокімнатна квартира у Мінську коштує від 60 тис. доларів. Якщо брати нову – від 70 тис. доларів. Якщо потрібна «двушка» у більш-менш престижному районі, потрібно орієнтуватися десь на 100 тисяч. Куди дешевші квартири в обласних містах. У Бресті, Гродно чи Могильові двокімнатна квартира загальною площею 50-55 кв. метрів коштуватиме 40-50 тис. доларів. У бідному навіть за білоукраїнськими мірками Вітебську – від 30 тис.

Безпека та спокій

Навіть у білоукраїнській столиці можна спокійно собі гуляти вулицями вночі. Вони чудово освітлені. У Мінську взагалі є лише два «пролетарські», а тому небезпечні райони: «Чижівка» та «Шабани». Там можна нарватися на неприємності. Причому приводом стане типово радянське прохання "дай закурити". Організованої ж злочинності у Білоукраїнсії немає. Тому й бандитських розбірок зі стріляниною та поножовщиною теж немає.

Білоруси - досить повільний і млявий народ. Після Москви всі приїжджі відзначають, що тут, загалом, ніхто нікуди не поспішає, а життя йде тихо та розмірено. Пробки в Мінську та інших великих містах, звичайно, є, але вони рідко розтягуються більше, ніж на годину. Ще один плюс білоукраїнських міст – чистота навулиці. Ті, хто приїжджають, наприклад, із Брянська, Челябінська, Тюмені чи Іваново на це одразу звертають увагу. Тут багато зелені, дерев, паркових територій. А ще всі наголошують на якості білоукраїнських продуктів харчування. «Паперові» сосиски, молоко, незрозуміло з чого виготовлене, хліб, що пліснявіє на другу добу, тобто всі до чого звикли Українці — для Білоукраїнсії нонсенс. А все тому, що держава жорстко контролює якість харчового виробництва. І, за великим рахунком, у цьому заслуга президента.

Чи не хочете до села?

Якщо хочете емігрувати до Білоукраїнсії, найцікавіше оселитися у білоукраїнському селі. У країні працює президентська програма «Відродження села», в рамках якої в селах будують нові цегляні будинки («президентські будиночки», як їх назвали в народі). Їх видають колгоспникам абсолютно безкоштовно: у власність будинок переходить одразу після того, як працівник колгоспу відпрацює у ньому 10 років. А досі він у ньому безкоштовно житиме, без права зміни роботи.

Робота у білоукраїнських колгоспах є. І оплачується вона досить непогано: доярки можуть заробляти по 200-300 доларів, трактористи стільки ж. Гроші непогані, враховуючи, що чималий дохід дає ще й обійстя.

Цікавий факт: зарплати вчителів у білоукраїнському селі десь у півтора рази вищі за зарплати їхніх міських колег. Так влада намагається стимулювати повернення людей на село. Але народ не дуже горить бажанням повернутися до витоків. У прикордонних селах дійшло до того, що президентські будиночки віддають іноземцям, які бажають працювати в колгоспі. Так, у Брестській та Гомельській областях такі «хати» масово одержують українці. Тож усі шанси отримати безкоштовне житло за умови поселення до села мають і українці.

Коли йдеться про Білоукраїнсію, українці та жителі інших країн СНД часто говорять про безкоштовне та відмінне медичне обслуговування та освіту. Насправді це не зовсім так.

Безкоштовно в білоукраїнських лікарнях лікують лише формально: пацієнту треба самому купувати собі шприци, ліки, постійно давати шоколадки, коробки цукерок та шампанське лікарям, щоб розраховувати хоч на якийсь догляд. Відбувається це тому, що лікарі в цій країні одержують жебраки: молодий лікар після університету не завжди може розраховувати навіть на 100-доларову зарплату. Щодо освіти, то її якість можна порівняти з українською. І побори також існують. Платити батькам, як і в Україні, доводиться за шкільні обіди (до 50 доларів на місяць), підручники (менше 30 доларів на рік), за фарбування стін у школі, будь-який поточний ремонт, фарбування фасадів будівель

Білоукраїнську міліцію часто називають ввічливою та хвалять за відсутність корупції. Щодо корупції треба зробити пояснення. Вона існує. Але носить побутовий характер і поширена переважно серед даішників. Ставлення до цього подвійне. Якби не було серед місцевих правоохоронців «тихих хабарників» автомобілістам довелося б дуже несолодко. Справа в тому, що в країні діють дуже суворі санкції проти порушників. Штраф за перевищення швидкості в Білоукраїнсії - 15-100 доларів, аж до позбавлення прав (за бажанням співробітника ДПС). Проїзд на червоне світло коштуватиме щонайменше 20 доларів, паркування в недозволеному місці — від 30. Міліції у білоукраїнських містах неймовірно багато. Шанс залишитися безкарним за будь-яку, навіть дрібну помилку, дуже малий. Але співробітники ДПС дуже часто полюбляють домовлятися. Зазвичай дають знижку на штраф десь на 50%. Це влаштовує всіх.

Багатьох у Білоукраїнсії лякає Чорнобильськазона. Насправді люди на забрудненій території живуть навіть краще, ніж в іншій частині країни. Важливе пояснення: непридатною зоною відчуження є територія у радіусі 30 км навколо Чорнобиля, в іншій частині Гомельської області, частинах Брестської та Могилевської люди мешкають. Гомельська область так і є другою за густонаселеністю після Мінської. Лукашенко зараз навіть скасував майже всі пільги мешканцям цих регіонів. Зберігається практично тільки одна: працівники бюджетних організацій заробляють тут зазвичай більше, ніж в інших областях.

Перебратися до Білоукраїнсії працювати дуже легко. Як і білорусам в Україні, можна просто приїхати та влаштуватися на роботу. Для цього, щоправда, потрібна прописка. Для її отримання, як і в Україні, потрібно купити житло або попросити про цю послугу орендодавця квартири. За цю послугу доведеться платити 30-50 доларів щомісяця.

З видом на проживання складніше. Для його отримання потрібна підстава: наприклад, шлюб із громадянином чи громадянкою Білоукраїнсії. Можна також бути фахівцем високого класу, у якому зацікавлена ​​держава. А можна отримати посвідку на проживання, витративши на реалізацію державних програм 150 тисяч євро.

Подвійне громадянство у Білоукраїнсії не допускається. Після отримання посвідки на проживання потрібно чекати до десяти років та відмовитись від українського паспорта. Втім, можна жити і з ним: до «чужинців» у Білоукраїнсії, в силу її географічного положення та менталітету ставлення доволі просте, неприязні ви не відчуєте. Як і в Україні, в Білоукраїнсії не особливо люблять осіб кавказької національності та китайців. До решти ставлення прихильне.

Документи, які необхідні

-документ для виїзду за кордон (за винятком іноземних громадян та осіб безгромадянства, які визнані біженцями або яким надано притулок у Республіці Білорусь);

- документ про судимість у державі цивільної належності та (або) колишнього звичайного місця проживання - за його наявності;

- Документ, що підтверджує законність перебування іноземного громадянина або особи без громадянства в Республіці Білорусь (позначка про реєстрацію в органі внутрішніх справ Республіки Білорусь за місцем фактичного проживання або дозвіл на тимчасове проживання в Республіці Білорусь);

- медична довідка про стан здоров'я, що підтверджує відсутність захворювань, включених до переліку захворювань, що становлять небезпеку для здоров'я населення;

-Шість кольорових фотографій заявника, відповідні його віком, розміром 40×50 мм (одним листом);

- Документ, що підтверджує можливість проживання за місцем передбачуваного постійного проживання;

- Документ, що підтверджує внесення плати (стягується державне мито у розмірі 2 базових величин, близько 24 доларів).

Загалом документів чимало, і перед їх отриманням краще додатково ознайомитися з тим, як їх збирати.

Науковий керівник Гідрометцентру України Роман Вільфанд не радить прощатися з зимою

Держава заборгувала ветеранам праці мільярди, але перерахунок має заявний характер

У президента залишається все менше часу для скасування рішень, що розкололи країну