«Європейська гієна»
Сучасні історики нерідко називають Польщу першою жертвою світової війни. Тим часом Вінстон Черчілль давав Польщі передвоєнного часу надзвичайно невтішні характеристики, вважаючи цю країну «європейською гієною, розірваною хижаками»: «Ми побачили, як тепер, поки на них падав відблиск могутності Німеччини, вони поспішили захопити свою частку при розграбуванні та розоренні Чехо. У момент кризи для англійського та французького послів було зачинено всі двері. Їх не допускали навіть до польського міністра закордонних справ».
Справді, Польща, відновлення незалежності якої після Першої Світової війни сталося завдяки Франції та Великій Британії, з посиленням Німеччини у 1930-х роках хитнулася у бік союзу з Третім Рейхом. Пакт про ненапад між Німеччиною та Польщею, аналогічний так званому «Пакту Молотова — Ріббентропа», було підписано ще 1934 року.
А в 1938 році Польща разом з Німеччиною взяла участь у фактичному розчленуванні Чехословаччини, що відбулося після «мюнхенської змови», захопивши Тешинську область.
Польські політики, орієнтуючись на близькі відносини з Берліном, розраховували як союзник взяти участь на боці Німеччини у майбутній війні проти СРСР, сподіваючись на свою частку від військового видобутку у вигляді території Білоукраїнсії та України.
Керівники Третього Рейху, які у своїх програмних документах не приховували, що їхні далекосяжні плани пов'язані з окупацією радянських земель, були не проти мати Польщу як сателіт.
Данциг чи життя!
Однак проблема полягала в тому, що Німеччина мала серйозні територіальні претензії і до самої Польщі. Йдеться про такзваному "данцизькому" або "польському коридорі", що розділили територію Німеччини після закінчення Першої Світової війни. Основна територія Третього Рейху не мала сухопутного зв'язку зі Східною Пукраїнсією. На території "данцизького коридору" було утворено польське Поморське воєводство, а сам Данциг отримав статус вільного міста під контролем Ліги Націй.
Строго кажучи, претензії Німеччини на Данциг мали історичні підстави. Однак, коли німецькі дипломати озвучили їх польській стороні, Варшава з обуренням їх відкинула.
Спочатку вимоги Гітлера обмежувалися лише прокладанням екстериторіальної шосейної дороги в Кенігсберг, але Польща рішуче відмовлялася від будь-яких поступок.
Переконавшись, що домовитися з Варшавою не виходить, у Берліні знизали плечима і перевели Польщу з розряду союзників до першочергових військових цілей.
Польща ж на початку 1939 року, згадавши старих друзів, поспішила заручитися гарантіями безпеки від німецької загрози з боку Великобританії та Франції.
Польські ілюзії та сувора реальність
У Варшаві, однак, недооцінювали серйозність проблем, що виникли. Дехто взагалі думав, що у разі війни польські кавалеристи легко дійдуть до Берліна. Тверезіші голоси вважали, що польська армія може протриматися до початку наступу на західному фронті Франції та Великобританії.
Але ні в Парижі, ні в Лондоні не мали наміру вплутуватися у велику війну через Польщу. До літа 1939 про це добре знали і в Берліні, і в Москві, яка все ще відчайдушно намагалася укласти антигітлерівський союз з Францією і Великобританією.
Цікаво, що однією з причин того, що подібні переговори заходили в глухий кут, була якраз позиція Польщі, антирадянські настроїеліти якої були сильнішими за елементарний інстинкт самозбереження.
Жаліти Польщу Сталін не мав жодних підстав — радянський лідер із доповідей розвідки знав про наміри Варшави «поживитися» за наш рахунок у разі нападу Німеччини на СРСР.
Крім того, у СРСР існували визнані світовою спільнотою територіальні претензії до Польщі — у 1920-х роках кордон між двома державами було визначено за так званою «лінією Керзона», але фактично Західна Білоукраїнсія та Західна Україна, право на які було визнано за Радянською Україною, були окуповані польськими військами.
Операція "Гіммлер"
Але, крім військового плану, існував ще план пропагандистський. Ще за кілька місяців до початку війни ЗМІ Третього Рейху розпочали підготовку громадської думки до неї, повідомляючи про те, що етнічні німці у Польщі зазнають гонінь, а польські націоналісти здійснюють збройні провокації у прикордонних районах.
Пропагандистська кампанія, що включала інсценування нападів польських підрозділів на територію Німеччини, проводилася спецслужбами Третього Рейху і носила кодову назву «Операція «Гіммлер».
Сам Гітлер так говорив своїм воєначальникам про цю операцію: «Я вам даю пропагандистський "Казус Беллі". Його правдивість не має значення. Переможця не питатимуть, чи справді він каже правду».
Головною частиною операції «Гіммлер» була спецоперація «Консерви», яка мала забезпечити безпосередній привід до вторгнення до Польщі.
Підготовкою операції керував начальник Головного управління імперської безпеки Рейнхард Ґейдріх. Згідно з планом, переодягнені у польську військову форму співробітники СС мали напасти на радіостанцію у Гляйвиці та передати в ефірантинімецьке звернення польською мовою, а також напасти на лісництво та на митний пункт на польсько-німецькому кордоні. Залишаючи місце диверсій, есесівці мали залишити на місці трупи у польській формі. Цю роль приготували в'язням концтаборів, яких передбачалося вбити смертельною ін'єкцією, а потім доставити трупи на місце провокації, де випустити в них по кілька кулі, щоб створити ілюзію бою.
До речі, доставку тіл — «консервів» мовою нацистів — було доручено Генріху Мюллеру. Так, тому самому Мюллеру, чий образ Леонід Броньової так ефектно втілив у фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни».
У здійсненні операції було задіяно понад сотню співробітників СС та ЦД, які володіють польською мовою. Учасникам спецгрупи було суворо заборонено вступати в контакт із німецькими структурами на місцях.
«Консерви» німецького приготування
Але тут у Третього Рейху виникли додаткові ускладнення. Несподівано затявся дуче Італії Беніто Муссоліні, який відмовлявся підтримати вторгнення. Великобританія підтвердила намір надати Польщі військову допомогу у разі німецького вторгнення. Крім того, інформація про підготовлені провокації завдяки англійській агентурі в Берліні стала відома англійському уряду.
Була дана команда відкласти операцію, але одна з груп, неправильно витлумачивши кодову фразу, таки атакувала митний пост. Повний провал запобігло лише втручанню у ситуацію Генріха Мюллера.
Наступного дня Адольф Гітлер звернувся до німецького народу зі зверненням, в якому звинуватив Польщу в нападі, привівши як доказ, зокрема захоплення радіостанції в Гляйвиці.
Строго кажучи, ні операцію «Консерви», ні операцію «Гіммлер» загалом не можна вважатиуспішними — витік інформації про підготовку провокації призвів до того, що практично ніхто у світі в «напад поляків» не повірив. Але, як казав Гітлер, «переможця не питатимуть, чи справді він каже правду».
Розбиратися з тим, що саме сталося в Глейвіці, почнуть лише через шість років, коли залишені в живих верхівки Третього Рейху постануть перед трибуналом у Нюрнберзі.