Петро II Олексійович Романов (1715-1730) – український імператор, який царював у 1727-1730 роках. Доводився онуком Петру I та сином царевичу Олексію (1690-1718). Мати хлопчика - німецька принцеса Софія-Шарлотта Брауншвейг-Вольфенбюттельська (1694-1715). Петро Олексійович був останнім прямим представником роду Романових за чоловічою лінією.
Після смерті батька перебував під наглядом головного царського лідера Меншикова, який підібрав хлопчику вчителів. Але жодних глибоких знань дитині не дали. Свого онука Петро I ніколи не розглядав як прямого спадкоємця на престол. У сім'ї імператора ріс інший Петро, народжений від любовного зв'язку з Катериною.
Ситуацію посилило ставлення государя до сина Олексія. Той з волі імператора зрікся престолу, був звинувачений у зраді і задушений у в'язниці. Зречення батька автоматично позбавило права наслідування корони та його сина.
Однак у 1719 році спадкоємець від шлюбу царя та Катерини помер. У роду з чоловіків залишилися лише сам государ та його єдинокровний онук, позбавлений корони. Біля останнього почали групуватися родові бояри, відсунуті від державних справ петровськими реформаторами. Головними опозиціонерами виступало сімейство Долгоруких. Вони й почали всіляко опікуватися хлопчиком.
1725 року український імператор-реформатор раптово помер. Він не встиг призначити спадкоємця, і влада взяла до рук його дружина Катерина I, спираючись на найсвітлішого князя Меншикова і гвардію. Під час її правління було створено Верховну таємну раду, яка і зосередила в руках усю реальну владу в державі.
У матінки-імператриці здоров'я було слабке. Меншиков, бачачи це, вирішив підстрахуватись і став схиляти на свій бік малолітнього великого князя Петра Олексійовича. Коли ж панісерйозно занедужала, то Меншиков переконав її підписати заповіт, яким після її смерті престол повинен був перейти до юного великого князя, якому на той момент було 11 років. Однак ставилася умова, що молодий імператор одружується з Марією – дочкою Меншикова.
Правління Петра II (1727-1730)
Тим часом фактичний правитель української імперії Меншиков перевіз государя до свого дому. Наприкінці травня 1727 року його заручили з Марією. Дівчині на той момент було 16 років, а хлопчику лише 11. Все складалося, як і задумав найсвітліший князь і колишній лідер імператора-реформатора.
Тим часом, молодий імператор швидко дорослішав і мужів. Сучасники відзначали, що характер у нього був важкий та примхливий. Хлопчик не хотів навчатись і закинув навчання. Захопився полюванням, що всіляко заохочувалося оточенням, що складається з порожніх і недалеких людей.
За імператорського двору зміцнилося сімейство князів Долгоруких. Вони почали вмовляти государя переїхати із Санкт-Петербурга до Москви. Цим вони хотіли повернути старі добрі часи та знову зробити першопрестольну столицею.
Користуючись молодістю правителя, Довгорукі щільно влаштувалися у Верховній таємній раді. Найближчим до імператора став Іван Долгорукий. Він безвідлучно супроводжував государя на полюванні, організовував гулянки та різні сумнівні пригоди.
Смерть Петра ІІ
Сімейство Долгоруких спробувало обдурити всіх і пред'явило фальшивий заповіт царя на ім'я зарученої з ним Катерини Долгорукої. Але бояри на чолі з князем Д. М. Голіциним відкинули підступи сімейства і покликали на престол курляндську герцогиню Анну Іоанівну (1693-1740). Вона припадала дочкою цареві Івану Олексійовичу – співправителю Петра I.
Жила жінка у столиці Курляндії Мітаві, та донею терміново виїхало посольство з кондиціями (умовами). Вони говорилося, що влада імператриці буде обмежена на користь Верховної таємної ради. Анна підписала кондиції та прибула до Москви. Розпочався новий етап історії української імперії.