Ще кілька десятиліть тому скрізь у світі, а в нашій країні — так і донедавна, спорядження для підводного плавання було практично спартанським, що, своєю чергою, вимагало від підводників посиленої уваги та відмінної фізичної підготовки. Здебільшого армія аквалангістів складалася з бойових плавців та професійних підводників — людей спеціально натренованих, холоднокровних та психічно стійких.

Безумовно, були й аматорські організації прихильників підводного плавання, екіпірування яких складалося з вітчизняного та, досить часто, саморобного спорядження. Таким «фанатам» підводного плавання доводилося на собі тягнути все спорядження, жити в наметах, пірнати з гумових надувних човнів, причому занурення вони могли робити будь-якої погоди. «Фанатами» підводного плавання ставали люди різних професій, але при цьому вони були загартовані та витривалі, з внутрішньою готовністю до будь-яких стресових ситуацій.

На сьогодні, коли стрімко розвивається легководолазна розважальна індустрія і вже з'явилося у вільному доступі комфортне спорядження, можливість зайнятися підводним плаванням з аквалангом доступна практично кожному, хто бажає. Дайв-школи надають охочим можливість пройти навчання і стати сертифікованим дайвером, а незліченна кількість дайв-центрів, практично на всіх морях і океанах, запрошують туристів здійснити занурення під воду, надаючи при цьому всі зручності.

Тому коло любителів аквалангу постійно розширюється. І якщо раніше підводну еліту складали тільки психічно стійкі і холоднокровні чоловіки, то зараз аквалангістом може стати практично будь-хто, навіть якщо людина нервова або боягузлива, схильна до депресії або стресів. Це пояснюється тим, щопідводні школи, набираючи учнів, переслідують насамперед комерційні цілі, а міркування безпеки відходить друге місце.

Таким чином, цілком закономірно, що кількість нещасних випадків під час занурень значно збільшилася. У більшості випадків причиною НП стають психологічні проблеми, причому від 5 до 15% нещасних випадків (зі смертельними наслідками) зареєстровано вже під час проходження початкового курсу на морі чи басейні. Взагалі, сама ймовірність нещасних випадків більшою мірою визначається фізичною та психічною реакцією аквалангіста на стресову ситуацію. Одним вдається впоратися зі стресом, придушити паніку, спокійно і холоднокровно вийти з ситуації, а для тих, кому це не вдається — ситуація може виявитися згубною.

Виділяють три види стресових реакцій людини, що становлять небезпеку для життя:

- Паніка - як одна з найпоширеніших психічних реакцій;

- Втома - фізична реакція організму на стрес;

- Реакція раптового смертельного синдрому - Реакція серця в стресовому стані.

З панікою справляються, пригнічуючи її силою волі, холоднокровністю та інтелектом. При цьому дуже важливу роль відіграють практичний досвід та знання, які надають підводнику впевненості у своїх силах, і підказують вихід із безнадійного становища. Чи стане фатальною для підводника друга реакція — залежить від його фізичної підготовленості, від його спорядження та від особливостей навколишнього середовища. Що стосується зупинки серця при стресовій ситуації, то така загроза найчастіше супроводжує людей, які мають різні серцеві захворювання.

Паніка є неадекватною психічною реакцією при реальній або уявній загрозі, прицьому людина неспроможна контролювати власну поведінку і втрачає контроль за логічним мисленням. У момент виникнення паніки з якоїсь причини увага людини фокусується саме на цій причині, при цьому людина забуває про всі інші фактори, в результаті це призводить до катастрофи. В одній і тій же форс-мажорній ситуації холоднокровна людина почувається і поводиться нормально, а нервова і неспокійна — схильна до вибухової панічної реакції.

А якщо враховувати, що підводне середовище вже саме собою представляє стресову обстановку, особливо для початківця, то найменше відхилення від норми кидають слабонервну людину в саму безодню паніки, звідки вже немає виходу. Найчастіше стресові рефлекси виражаються у відчайдушну дилему — або битися чи тікати. Ці рефлекси спрацьовують і під водою. Так, наприклад, якщо у новачка — підводника зривається несподівано маска, і він у паніці прагнутиме нагору, до поверхні, зовсім забуваючи при цьому про декомпресійну хворобу та баротравми — це яскравий приклад рефлексу втечі. Адже в принципі нічого страшного не сталося.

При стресової ситуації збуджується симпатична нервова система, кров надходить потужний заряд адреналіну, відбувається стимуляція роботи серця і посилення дихання. Виникнення сильного частого серцебиття, швидкого та безладного дихання призводить до того, що людина починає задихатися; нестача повітря стає нестерпною, слабке серце не витримує навантаження і зупиняється. У цьому випадку паніка стає причиною нещастя не через те, що людина втратила самоконтроль, а тому, що відбулися фізіологічні зміни в організмі. За статистикою, 80% смертельних випадків під водою — результат паніки. Тоді, як холоднокровність та стійкість аквалангістівнеодноразово рятували їх у найскладніших ситуаціях.

Третя група факторів – проблеми спорядження: несправність компенсатора та втрата плавучості; втрата чи зривання маски; втрата ласти; прорив гідрокостюму тощо. І четверта група факторів — небезпеки самого підводного світу, як — сильна течія, холодна або каламутна вода, морські тварини, які можуть бути небезпечні, а також зони з підвищеним ризиком — печери та кораблі, що затонули.

Тривога чи страх перед якоюсь загрозою це нормальний стан для кожної людини, але в деяких людей буває, що почуття небезпеки чи занепокоєння переростає у фобію. Фобія – розвиток хронічного ірраціонального страху. Щодо підводного плавання, наприклад, клаустрофобія може бути відносно малого обсягу маски; гідрофобія може з'явитися з остраху підводного середовища — від страху перед глибиною або каламутною водою, страх морських тварин, особливо акул. До речі, часто фобії виникають як наслідок нещасного випадку або травми, під враженням від фільму або від розповіді очевидців. Дуже поширений «блакитний синдром», аналог агорафобії (тільки підводний).

Людина, яка перебуває під водою без партнера, починає відчувати повну самотність та власну незначність у безмежному підводному просторі океану. У нападі страху перед блакитною прірвою, забувши про все, він буквально злітає на поверхню і, звичайно, результат передбачуваний — декомпресійна хвороба та баротравма легень. Уникнути такого синдрому просто - занурюватися потрібно з партнером або зосередити свою увагу на будь-якому предметі спорядження.