Знову винен поняттєвий апарат
У поняття «ремесло», «ремісник», «реміснича діяльність» у різних країнах вкладається свій зміст відповідно до традиції ремесел та індивідуального історичного досвіду, пов'язаного з їх розвитком.
Для правильної постановки цілей та завдань, узгодження дій учасників реалізації концепції необхідно тимчасово, до прийняття відповідних федеральних нормативних документів, визначити та конкретизувати предмет, про який йдеться у концепції.
Це важливо, оскільки вивчення питання показало, що у багатьох суб'єктах РФ, які почали відродження ремісничої діяльності, саме понятійний апарат ремісництва викликає найбільш жваві суперечки.
Для розуміння економічної сутності ремісництва необхідно уточнити смислове навантаження цього поняття. «Ремесло» походить від давньоукраїнського, старослов'янського «ремінь».
Близьким за значенням у старій українській мові по відношенню до слова «ремесло» є «рукомісло». Цей термін більшою мірою відповідає англійському «handicraft» та німецькому «handwerk», на відміну від самого «ремесла», яке в сучасній вимові сягає XVII століття.
Що пропонують українські вчені?
Реміснича діяльність – творче та культурно орієнтоване перетворення навколишньої дійсності в умовах відсутності відчуження робочої сили та засобів виробництва від суб'єкта, що здійснює діяльність, та функціональних обмежень, пов'язаних з поділом праці.
Ремісництво – система суспільних відносин, що виникають у процесі виробництва та реалізації продукції малих підприємств та сімейних господарств, у яких відсутній функціональний поділ праці, засобивиробництва знаходяться у власності або на праві оренди у суб'єкта, що виробляє, а продукція виробляється в малому обсязі і переважно на індивідуальне замовлення.
У цій системі діють як суб'єкти ремісничої діяльності, і агенти ремісництва, тобто. суб'єкти, які здійснюють підтримку ремісничої діяльності - державні, муніципальні, громадські та приватні організації.
Ремісничі відносини можна класифікувати залежно від результату діяльності такі виды:
Цивілізація «послуг», стверджують вищезгадані економісти, створюється у всіх розвинених країнах, котрим характерне розширення сектору ремісничих підприємств.
Чи це так? Що скаже освічена Європа?
Поняття «ремісниче підприємство», «реміснича діяльність», «ремісник» широко застосовують у національних законодавствах багатьох країн світу. Це єдина термінологія ООН, Євросоюзу та Світової організації торгівлі.
Ремісничими підприємствами тут називають малі бізнес-структури (у тому числі індивідуальних підприємців), які забезпечують населення товарами чи послугами, необхідними для облаштування їхнього життя та побуту, призначення яких є вельми широким: від зміни зовнішнього вигляду людини до благоустрою його будинку.
Ремісничі підприємства характеризуються невеликими розмірами, великою часткою ручних операцій, відсутністю поопераційного та технологічного поділу праці, одиничним чи дрібносерійним виробництвом продукції чи послуги, територіальною близькістю до споживача, високою якістю виконуваної роботи та низкою інших ознак.
Такі підприємства займають значне місце у багатьох секторах економіки: будівництві, металообробці, деревообробці,харчовому, шкіргалантерейному, текстильному виробництві, побутовому обслуговуванні, художніх промислах тощо.
Реміснича діяльність у закордонному розумінні – це комплексний вид трудової (виробничої та/або підприємницької) діяльності, що ґрунтується на особистій праці працівника, з використанням спеціальних знань, навичок, технологій, нових матеріалів, сучасних інструментів, високопродуктивного обладнання, аж до автоматизації частини технологічного процесу.
Не належать до ремісничих видів виробничої діяльності, результатом яких є інтелектуальний продукт чи послуга.
Також до ремісничих видів діяльності не належать такі види професійної діяльності, засновані переважно на використанні фізичної праці:
- види діяльності, які потребують спеціальної кваліфікації – вантажники, двірники тощо.
- види діяльності, пов'язані з перевезенням на транспортних засобах – водії, льотчики тощо.
- види діяльності, пов'язані з процесами реалізації своєї продукції – продавці, пакувальники тощо.
- види діяльності у видобувних (сільськогосподарських) галузях – старателі, тваринники, полеводи тощо.
- всі види діяльності у державному секторі економіки, у т.ч. зв'язок, освіта, охорона здоров'я, культура тощо.
- всі види діяльності, які здійснюються на великих та середніх підприємствах.
Таким чином, реміснича діяльність можлива лише на малих підприємствах (середньооблікова чисельність працівників 15-100 осіб), мікро підприємствах (чисельність працівників не більше 15 осіб) та індивідуальних підприємців.
Практично всі (за невеликим винятком) ремісничі види діяльності можутьбути об'єднані в рамках трьох секторів економіки – промисловості (в т.ч. виробництво художніх виробів), будівництві, житлово-комунальному господарстві та побутовому обслуговуванні (приблизно такий самий перелік видів ремісничої діяльності був і в дореволюційній Україні).
Цивілізація послуг є особливий вид підприємницької діяльності
p align="justify"> Реміснича діяльність є особливий вид підприємницької діяльності, в якій пріоритет віддається якості продукції (послуги), а власне прибуток виступає вторинним результатом діяльності.
Реміснику-підприємцю значною мірою доводиться орієнтуватися на місцевий ринок, йому необхідно не просто добре знати своє «найближче оточення», а й підтримувати з ним лояльні стосунки. Саме тому ремісникові властиво бездоганне ставлення до справи, висока виробнича та технологічна культура.
Класичний девіз підприємницької спільноти: «Прибуток понад усе!», тут не «працює», девіз ремісника: «Прибуток понад усе, але честь понад прибутки!».
Така різнопланова за своїми характеристиками діяльність ремісника дозволяє стверджувати, що для українського ринку праці він є працівником нового типу.
З одного боку, він – робітник високої кваліфікації, з іншого боку, він технолог, що вміє спроектувати процесу випуску продукції, з третього боку – підприємець, який працює у безпосередньому контакті зі споживачем, що володіє необхідними діловій людині компетенціями (комунікативні, економічні, правові), що цінує і поважає свою професію та себе у ній.
Попит на працю цих фахівців в останні десятиліття в нашій країні зростає, що дозволяє певною мірою говорити про майбутнєренесанс ремісництва в Україні.
Такий багатоплановий та персоніфікований характер трудової діяльності, безумовно, вимагає особливої організації професійного навчання ремісників, що відрізняється за структурою, змістом та методами навчання від існуючої професійної освіти робітників.
Для їхньої підготовки необхідні нові освітні програми, доповнені блоками компетенцій, орієнтованих на формування всіх вищеназваних професійно важливих якостей ремісника, необхідна особлива науково-методологічна та організаційно-методична основа, по суті, для цього потрібно створити новий вид освіти – професійну ремісничу освіту.
Основна труднощі полягає у недооцінці та нерозуміння значною частиною суспільства ролі та значення сучасних ремісничих видів діяльності. Стереотипи мислення, що склалися, пов'язують поняття «ремісник» з низькокваліфікованою працею і, за своїм прямим призначенням, що відноситься до сфери народних і художніх промислів.
Відсутність законодавчої основи та професійних стандартів з ремісничих видів діяльності не дозволяє в рамках існуючих освітніх стандартів здійснювати підготовку сучасних ремісників.
Агентство стратегічних ініціатив (АСІ) та форсайт-проект «Нові ремісники України»
Мета проекту полягає у створенні законодавчої основи для легітимації в нашій країні ремісничих видів діяльності та нового виду професійної освіти, через розробку та прийняття федерального законодавства про ремісничу діяльність та інші нормативно-правові акти.
Проект спрямований на розширення можливостей для професійної мобільності молоді за рахунок розвитку «ремісничогосектора» економіки та появи на ринку освіти та ринку праці нових сучасних професій.
Реалізація проекту дозволить надалі перейти до розробки професійних та освітніх стандартів, освітніх програм з ремісничих професій, завдяки цьому розшириться життєвий та професійний простір для особистісної самореалізації молодого покоління. Більш ефективним стане вирішення кадрових питань на регіональних ринках праці.
Чому Україні вкрай необхідне ремісниче законодавство?
Наразі український ремісник позбавлений юридичного статусу та нормативно-правової бази для своєї законної діяльності, тому настала необхідність законодавчого відновлення його в природних правах як власника своєї «справи» – так характеризує сучасний стан ремісництва лідер форсайт-проекту АСІ «Нові ремісники України», директор науково-освітнього центру розвитку ремісничої освіти українського державного професійно-педагогічного університету О.В. Єфанов.
Разом із прийняттям федеральних законів гостро постає необхідність у реалізації супутніх заходів:
- запровадження спеціального податкового режиму (ремісничий патент) та спрощеної форми реєстрації для ремісників, які здійснюють індивідуальну ремісничу діяльність без залучення найманої праці;
- розробку та прийняття федеральної цільової програми на 2016-2030 рр., спрямованої на підтримку та розвиток ремісничої діяльності в Україні;
- розробку професійних та освітніх стандартів у професійній галузі «Реміснича діяльність»;
- запровадження для сфери ремісництва почесних звань «Майстер-ремісник України» та «Заслужений ремісник України»;
- встановлення особливого порядку участі суб'єктів ремісничої діяльності як постачальників (виконавців, підрядників) під час розміщення замовлень на поставки товарів, виконання робіт, надання послуг з боку державних та муніципальних структур;
- організації під патронажем Президента України щорічного загальноукраїнського конкурсу «Ремісники України».
Поки ремісництво не набуде загальнонаціонального статусу і не вийде із законодавчого поля малого та середнього підприємництва, воно буде жалюгідне існування.