Тілесне Я людини є одним із найважливіших компонентів всього Я-образу, тому що тіло ми можемо спостерігати та оцінювати постійно. Сприйняття тіла складається із психічного, емоційного, фізичного, історичного аспектів. На думку дослідників у сфері тілесності здорове тіло передбачає рухливість тілесного Я за постійної тілесної схемою, внутрішній стрижень, реалістичність власного тілесного образу і об'ємність свого тіла, бачення їх у трьох вимірах. У психології існують різні підходи до визначення місця та ролі тілесного Я в структурі особистості – від майже повного виключення його зі структури самосвідомості до розгляду тілесного Я як одного з провідних факторів організації психіки (хоча очевидна перевага у бік першого підходу). p align="justify"> Ще більш розрізнені уявлення про розвиток тілесного Я, тому основним завданням нашого дослідження стало виділення етапів цього процесу.
М. Малер особливо підкреслювала значення адекватної поведінки матері для нормального розгортання процесу сепарації дитини та становлення її індивідуальності. Порушення материнської поведінки, зокрема, перешкода дитині у її прагненні до відділення здатне призвести до фіксації симбіотичної стадії у відносинах між ними, внаслідок чого образ тіла дитини виявляється недостатньо та неправильно сформованим [1].
Н. Ліхтенштейн детально розглядає аспект ідентичності раннього розвитку Я у відносинах матері та дитини [2]. Він дотримується думки, що мати в ситуації раннього симбіозу має функцію дзеркального відображення на дитину її потреб, фантазій та дій, насамперед на рівні не зорового, а дотикового та нюхового сприйняття. Тілесне Я висловлює швидше ідентичність організму, унікальність відчуттів дитиною свого тіла тавідчуття його матір'ю. Тому порушення раннього розвитку соматичного Я, викликані неправильним і недостатньо афективним тілесним контактом між матір'ю та дитиною, є не лише порушенням функціональної структури, а й порушеннями ідентичності.
На відміну від схеми тіла, поняття образу тіла більш ємне і включає всю сукупність проявів людини. Нею проектується відчуття людиною себе. Важливою характеристикою образу тіла є те, що він складається з цілої серії часткових образів, кожен з яких відповідає будь-якій якості реального тіла та сприймається тим чи іншим органом почуттів. Образ тіла завжди будується у вигляді відчуттів. Образ тіла перестав бути свідомим саме оскільки його формують перцепції – сприйняття органів чуття [3].
Центральне становище культурно-історичного підходу до тілесності також у тому, що тілесність людини не дорівнює тілу фізичному. У процесі залучення дитини до світу формується «культурне тіло», відмінне за своїми характеристиками від тіла натурального, властивого людині як індивіду – представнику тваринної природи. У цьому контексті тілесність мислиться як аналог вищої психічної функції. Таким чином, розвиток тілесного Я необхідно розглядати як процес, включений до онтогенезу людини, підпорядкований центральним психологічним закономірностям розвитку та функціонування. У цьому ключі слід розглядати і становлення уявлень про власне тіло як етап становлення самоідентичності.
Л. Бернстайн і П. Бернстайн припустили, що формування образу тіла відбувається через послідовну зміну ступенів розвитку, паралельно до якого формується Я-образ. Кожен ступінь розвитку має серію рухових завдань, яківідповідають завданням психологічного розвитку. Наступні ступені вибудовуються на досвіді та оволодінні попередніх завдань, незважаючи на те, що ці теми продовжують своє існування і протягом наступних років [4]. Розглянемо ці етапи відповідно до концепції Маргарет Малер, яка розвивалася на стику психології об'єктних відносин та егопсихології. Процес розвитку репрезентації представлений нею як взаємна зв'язок між процесом поділу і процесом індивідуалізації. Отже, перший етап – наділення тіла позитивним афектом – починається у ранньому дитинстві. Немовля відчуття тілесного задоволення походить від батьківських установок по відношенню до тіла дитини, які дитина відчуває фізично. Цей етап паралельний подіям симбіозу в концепції Малер М., протягом якого дитина поступово диференціює відчуття задоволення та болю. Ще не диференціювалися внутрішні та зовнішні переживання, переживання себе та іншого.
Встановлення кордонів між тілом та навколишнім середовищем – другий етап, коли відбувається диференціація власного тіла від навколишнього світу. Він пов'язаний з розвитком кордонів та почуття тілесного простору, які обговорювалися раніше. Ці завдання паралельні початковим завданням етапу сепарації - індивідуації (Малер М.), протягом якого дитина починає диференціювати себе від іншого.
Усвідомлення частин тіла та його взаємозв'язок - це третій етап, і це необхідний предтеча здатності рухатися простором. У цей час дитина усвідомлює, що її частини тіла працюють разом і діють певним чином.
Рух тіла по простору - це четвертий важливий для індивідуації ступінь, і він паралельний практичному (practicing) підетапу М. Малер. Це досягнення забезпечує немовляті почуття, що воно може успішнорегулювати власні інтеракції. У цей час здатність дитини зупиняти, а так само розпочинати власні дії, допомагає досягти та зміцнити здорове почуття контролю та влади (mastery).
На п'ятому етапі елементи власної статевої ідентичності входять у образ тіла. Тіло стає цінним вже на іншому рівні – рівні відтворення. Включення елементів статевої ідентичності образ тіла так само впливає на здатність будувати інтимні відносини з іншими. Ці завдання, очевидно, паралельні малерівської концепції консолідації індивідуальності, що вона розглядає як завдання четвертого підетапу періоду сепарації - індивідуації: цей підетап немає певної кінцевої точки.
І, нарешті, етап старіння, пов'язаний із переживаннями смертності, які інтегруються у образ тіла. Ці переживання включають усвідомлення змін, що відбуваються з тілом протягом природних процесів старіння, а також установок (наприклад, прийняття) на ці процеси. Завдання останніх двох етапів, зокрема, можуть наповнювати багато років чийогось життя, і вони можуть різними способами впливати на образ тіла, залежно від чиїхось обставин життя.
Спираючись на дослідження С. Л. Рубінштейна [6] відзначимо, що образ тілесного Я дитини знаходить своє відображення у руховому процесі, заснованому на відчуттях. Цей факт пояснюється тим, що відчуття сенсорика завжди пов'язані з моторикою, з дією. Відчуття образу тілесного Я – це початковий момент сенсомоторної реакції та результат свідомої діяльності, диференціації, виділення окремих чуттєвих якостей усередині сприйняття цього образу. Сприйняття образу тілесного Я ґрунтується на чуттєвому відображенні об'єктивної реальності, яка існує незалежно від свідомості, на основі впливуїї на органи почуттів. При сприйнятті образа тілесного Я відбувається його усвідомлення, а відчуття образу тілесного Я відбиває окреме чуттєве якість (образ) чи недиференційовані і неопредмеченные враження від оточуючого.
У загальному вигляді відчуття тілесного образу Я передує його сприйняттю, і його сприйняття передує його відчуттю. Цей факт пояснюється тим, що відчуття як компонент сенсомоторної реакції передує сприйняттю: генетично воно первинніше; воно є там, де ще сприйняття, тобто. усвідомлення чуттєво даного предмета. З цієї думки випливає, що сприйняття та відчуття образу тілесного Я за своїм змістом може бути як чуттєвим, так і раціональним. Сам процес сприйняття образу тілесного Я включає у собі пізнавальну рухову діяльність «промацування», обстеження, розпізнавання цього через інші образи, виникнення яких пов'язані з чуттєвим наповненням [6]. В результаті рухова діяльність дитини сприяє оволодінню тілом, що призводить до формування у дитини образу її тілесного Я.
Поклавши основою дослідження С.Л. Рубінштейна, Агарьова М.В. представила онтогенез розвитку образу тілесного Я в такий спосіб: 1) сприйняття власного тіла; 2) з'ясування дитиною собі кордонів тіла, її можливі становища і співвідношення його елементів; 3) на основі м'язових, дотикових та кінестетичних (рухових) відчуттів формується почуття тілесного «Я»; 4) розрізнення Я і не-Я та зміцнення меж Я, супроводжується поступовим формуванням схеми власного тіла; 5) пов'язаний з фантазіями та уявленнями про власне тіло, які малює образ тіла; 6) знання про тіло призводять до розуміння концепції тіла; 7) власне прояв образу тілесного Я [7].
Узагальнивши результати різнихдосліджень в галузі розвитку тілесного Я особистості можна простежити деякі загальні етапи цього процесу (див. табл. 1).
Етапи розвитку тілесного Я особистості
Проаналізувавши дані таблиці, можна дійти невтішного висновку у тому, що розвиток тілесного Я припиняється у ранньому віці, воно коригується, доповнюється і трансформується протягом усього життя людини.
1. Mahler M., Pine F., Bergman A. Психологічний бік людства. - New York: Basic Books, 1975. - С. 132.
2. Авдєєва Н.М. Прихильність дитини до матері та образ себе в ранньому дитинстві// Питання психології. - № 4 - 1997. - С. 3 - 13.
3. Казанцева О.В. Вплив сучасних міфів на образ тіла підлітків // Сімейна психологія та сімейна терапія, 2000. - №1. - С. 14 - 33.
4. Рудестам К.Е. Групова психотерапія.-СПб.: ЗАТ Видавництво «Пітер», 2000. - 384 с.
5. Кочкіна Л.В. Становлення фізичного в дошкільному віці : дисерт. канд. психол. наук: 19.00.13 Москва, 2007. - С. 6 - 8.
6. Рубінштейн, С.Л. Основи загальної психології: У 2 т. - Т. I. - М.: Педагогіка, 1989. - С. 208 - 268.
7. Агарьова М. В. Соматичний аспект змісту процесу освіти // Молодий вчений. - 2012. - №1. Т.2. - С. 57 - 59.