Мої вірші легкі, як блохи.
(З книги "Угрюм-ріка", авт. Шишков)
Хотіла бути вічнозеленою, Та ось природа підвела, Спочатку листя зеленіло, Нещодавно навіть пожовтіло, І ось зима стоїть біла!
Щоб бути в гармонії з природою, Не треба час квапити - Варта гора завжди спокійною І вчить нас не миготити.
Хто життя пізнав, Той мудрим став, але пізнання нескінченне. Прийде на зміну нове століття, Живи і здравствуй, че – ло – вік!
* * * «А чи є вічне кохання?» - Запитала маму донька. Прийде мамі говорити: «Ніщо у світі не вічне». Не краще чи мамі промовчати І донечці відповідь не дати. Нехай вірить у вічне кохання І в життя незнає прийде. Наївність дочки до обличчя. З незнанням прийде до вінця. Нехай вірить у вічне кохання: Адже є на світі осяяння, Бує навіть виняток.
Як і вушка над річкою схилилася, То так само ти схилилася над дитиною, Він виріс - відпусти його в дорогу, Благослови, і Бог йому на допомогу.
А наше життя – кумедне кіно, Трагедія з комедією – одне. Сценарій той вигадав Режисер, Я в цьому житті за сценарієм – актор!
Все життя чогось чекаємо на власному спектаклі, І як з неба дощ, йде життя по краплині. Як пізно зрозуміла, як радіти життю, Що головне - вогнище, хто друг тобі, хто ворог.
Безкоштовно нам дано природою милування, І сонце, і тепло, часів зачарування, Як пізно зрозуміла, не треба хвилюватися, Людей не ображати, частіше посміхатися!
Ми частіше думаємо про те, хто нам хвилювання доставляє, а той, який дізнаємося, про те ми частозабуваємо.
Красуня чари розпустила І молодця зачарувала, Але раптом проходить вона повз, Кіль бачить, що сподобалася йому.
А якщо він проходить повз, знову чари діва розпустила. Так чому ж у особистому житті Ми чинимо нелогічно?