Партнер юридичної фірми "Алімірзоєв і Трофімов"
спеціально для ГАРАНТ.РУ
Спадкове право в силу предмета його регулювання відображає зміни в обороті з деякою затримкою: якщо складні конструкції корпоративного та договірного права були потрібні бізнесу практично відразу після переходу до ринкової економіки, для затребуваності аналогічних конструкцій у галузі спадкових відносин має пройти деякий час. Першим кроком у цьому напрямі можна визнати нещодавно внесений до Держдуми законопроект 1 , яким пропонується змінити деякі правила наслідування (далі – Законопроект). У той самий час деякі із запропонованих їм новел є щонайменше небезперечними – зокрема, спільні заповіти подружжя.
Законопроектом передбачається включити норми про спільні заповіти до п. 4 ст. 1118 ГК РФ, та їх ключові особливості можна викласти так:
Спільний заповіт подружжя може бути укладено громадянами, які перебувають між собою на момент його скоєння у зареєстрованому шлюбі.
У спільному заповіті подружжя може розпорядитися як своїм спільним майном, і своїм особистим майном.
У спільному заповіті може бути встановлений відступ від загального правила ст. 1150 ЦК Україна про те, що чоловік, який пережив, набуває половини загального майна подружжя.
Спільний заповіт подружжя втрачає свою силу із припиненням шлюбу до смерті одного з подружжя, або з визнанням шлюбу недійсним, або зі скасуванням його шляхом складання нового заповіту одним із подружжя.
У разі скасування спільного заповіту шляхом складання нового заповіту одним із подружжя нотаріус зобов'язаний повідомитипро це іншого чоловіка.
Неважко зауважити, що з практичної точки зору запропоновані Законопроектом зміни зводяться лише до можливості складання подружжям заповіту як єдиного документа та до автоматичного скасування такого заповіту у разі розірвання шлюбу.
Інші аспекти цих новел можуть бути досягнуті вже зараз: розпорядження спільним майном подружжя можливе шляхом укладання шлюбного договору та складання заповіту кожним із подружжя (ст. 33-34 Сімейного кодексу РФ, п. 33 Постанови Пленуму ЗС Україна від 29 травня 2912 р. "Про судову практику у справах про успадкування"), а отримання одним із подружжя інформації про те, що інший чоловік змінив або скасував свій заповіт, – шляхом звернення до нотаріуса для отримання відомостей із реєстру заповітів.
Найважливіше те, що Законопроект не передбачає будь-яких обмежень свободи заповіту для чоловіка, який пережив, як це передбачено для спільних заповітів у праві зарубіжних країн, звідки цей інститут, очевидно, був запозичений.
Таким обмеженням могла б бути, наприклад, заборона скасування або зміни чоловіком спільного заповіту, що пережив, після смерті першого чоловіка або обтяження успадкованого пережившим чоловіком майна на користь спадкоємців за спільним заповітом.
Так само Законопроект не наділяє спадкоємців за спільним заповітом жодними засобами правового захисту у випадку, якщо чоловік, який пережив, скасує цей заповіт і розпорядиться своїм майном (яке до цього моменту включатиме й спадкову масу чоловіка, який помер першим) на випадок своєї смерті на власний розсуд, інакше , що було передбачено спільним заповітом.
Оцінка Законопроекту в юридичній спільноті
Тим не менш, критикаЗаконопроекту в частині спільних заповітів подружжя в першу чергу спрямовано юридико-технічні недоліки та відсутність у Законопроекті однозначного регулювання питань, які неминуче виникнуть при запровадженні конструкції спільного заповіту. Наприклад, чи є такий заповіт односторонньою угодою або договором, яке співвідношення зобов'язань чоловіка, що пережив, із спільного заповіту і принципу свободи заповіту і т.д.
З цим аргументом можна погодитися лише частково: дійсно, без обмеження свободи заповіту чоловіка, що пережив, або без інших засобів захисту інтересів призначених за спільним заповітом спадкоємців спільний заповіт не має практичного значення.
Але це аж ніяк не означає, що спільний заповіт у разі його коректного врегулювання не буде затребуваним оборотом – прикладом є затребуваність спільних заповітів у низці закордонних юрисдикцій.
Закордонний досвід
Інститут спільного заповіту подружжя існує у праві ряду зарубіжних країн, де він виступає як механізм передачі майна подружжя спочатку пережив дружину, а потім спільно обраним ними спадкоємцям таким чином, щоб чоловік, який пережив, не міг розпорядитися цим майном на свій розсуд після смерті першого чоловіка.
У англійському праві такі заповіти (англ. Mutual Wills) визнаються договором, зобов'язуючим чоловіка, що пережив, не відкликати і не змінювати свій заповіт після смерті першого чоловіка. Як правило, у них кожен із подружжя вказує на спадкоємця іншого чоловіка з призначенням інших спадкоємців – зазвичай спільних дітей цього подружжя.
Хоча протягом життя подружжя будь-яке з них має право скасувати або змінити спільний заповіт (ReHobley [2006] W.T.L.R. 467) 2 , після смерті першого з них чоловік, що пережив, стає пов'язаний цим договором (Dufour v Pereira (1769) 21 ER 332), навіть якщо не отримує ніякої вигоди з нього особисто (Re Dale [1993] 4 All ER 129).
Якщо чоловік, що пережив, змінить або скасує свій заповіт, порушивши цим інтереси спадкоємців за спільним заповітом, суд може встановити, що майно чоловіка, що пережив, належить йому не безумовно, а як трастовому управляючому на користь таких спадкоємців (англ. сonstructive trust). Цей захід правового захисту може поширюватися не тільки на майно, успадковане від покійного чоловіка, але і на майно, придбане чоловіком, що пережив, після смерті першого чоловіка (Re Cleaver [1981] 1 W.L.R. 939).
У німецькому праві так зване берлінське заповіт (нім. Berliner Testament, §2269 ГГУ), передбачає призначення кожним із подружжя іншого чоловіка як спадкоємця, а третю особу (зазвичай спільні діти подружжя) – наступним спадкоємцем. Після смерті першого чоловіка чоловік, який пережив, визнається попереднім спадкоємцем, а третя особа – наступним спадкоємцем. Чоловік, що пережив, може скасувати свій заповіт, якщо відмовиться від майна, яке перейшло йому від чоловіка, що помер першим.
Таким чином, як Mutual Wills в англійському праві, так і Berliner Testament в німецькому праві дозволяють подружжю спільно розпорядитися своїм майном на випадок смерті таким чином, щоб передати все майно чоловіку, що пережив, але при цьому захистити розпорядження померлого подружжя від зміни або скасування пережитого чоловіка .
Навпаки, ст. 968 Французького цивільного кодексу забороняє як спільні, так і взаємні заповіти: "заповіт не може бути зроблено в одному акті двома абокількома особами як на користь третьої особи, так і як взаємне та взаємне розпорядження". Зазначимо, що в даний час саме цей підхід сприйнятий українським законодавством (п. 4 ст. 1118 ЦК РФ).
Підбиваючи підсумки, зазначу, що на даний момент спробу запозичення норм закордонного права про спільні заповіти подружжя, зроблену в Законопроекті, мабуть, слід визнати невдалою. Причиною цього є не тільки небездоганні з погляду юридичної техніки формулювання, а й відсутність практичної користі від запропонованих новел – насамперед через те, що Законопроект не пропонує механізмів примушення чоловіка, що пережив, до виконання спільного заповіту.