Зміст

Опис фармакологічної дії

Показання до застосування

Форма випуску

Фармакодинаміка

Фармакокінетика

Аторвстатин. У людей похилого віку плазмові концентрації аторвастатину вищі (приблизно 40% для Cmax та 30% для AUC), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку. Значення Cmax у жінок вищі на 20%, AUC – нижчі на 10% (клінічного значення не має). Захворювання нирок не впливають на плазмові концентрації аторвастатину або його ефект на показники ліпідного обміну. У хворих на алкогольний цироз печінки концентрації аторвастатину значно підвищені: при порушенні функції печінки легкого ступеня вираженості (Child Pugh Class A) – у 4 рази (і C max, і AUC), при порушенні функції середнього ступеня виразності (Child Pugh Class B) – Cmax в 16 разів, AUC - в 11 разів вище за норму. Езетиміб.Всмоктування. Після прийому внутрішньо езетимиб абсорбується та екстенсивно кон'югується з утворенням фармакологічно активного фенольного глюкуроніду (езетиміб-глюкуронід). Tmax езетимиб-глюкуроніду - 1-2 години, езетимибу - 4-12 годин. Абсолютна біодоступність езетимибу не може бути визначена, оскільки ця сполука практично нерозчинна у водних середовищах.

Розподіл. Зв'язування езетимибу та езетимиб-глюкуроніду з білками плазми крові людини становить 90%.

Метаболізм та екскреція. Езетиміб метаболізується головним чином у тонкому кишечнику та печінці шляхом кон'югації з глюкуронідом (реакція II фази) з подальшим виведенням із жовчю та сечею. Мінімальний окисний метаболізм (реакція І фази) спостерігався у всіх досліджених видів. Езетиміб та езетіміб-глюкуронід є основними речовинами, що виявляються у плазмі крові людини: приблизно 10–20 та 80–90% від загального вмісту у плазмі крові відповідно. Як езетимиб,так і езетимиб-глюкуронід повільно виводяться з плазми в умовах ентерогепатичної рециркуляції. Т1/2 езетимибу та езетимиб-глюкуроніду становить близько 22 год.

Після прийому внутрішньо 20 мг міченого 14C-езетимибу рівень сумарного езетимибу (езетимиб + езетимиб-глюкуронід) у плазмі крові становив 93% загальної радіоактивності в плазмі. Через 48 годин сліди радіоактивності у плазмі не виявлялися.

Приблизно 78 та 11% від загальної кількості прийнятої дози виводилося протягом 10 днів з фекаліями та сечею відповідно.

Використання під час вагітності

Протипоказання до застосування

Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату.

Активні захворювання печінки або незрозуміле персистуюче підвищення активності трансаміназ, що втричі перевищує норму.

Вагітність та лактація.

Побічна дія

При застосуванні Статезі можливі такі побічні реакції:

Порушення центральної нервової системи. Головний біль, стомлюваність, безсоння, астенія.

Шлунково-кишкові розлади. Нудота, диспепсія, біль у животі, запор чи діарея, метеоризм.

Алергічні реакції. Ангіоневротичний набряк, висипання.

Порушення функції печінки. Гепатит, жовтяниця.

Гематологічні розлади. Тромбоцитопенія.

Скелетні м'язи. Міалгія, дуже рідко – міопатія, рабдоміоліз. Можливе підвищення активності КФК.

В цілому побічні ефекти при лікуванні комбінацією аторвастатину та езетимибу така сама як і при монотерапії аторвастатином. У клінічних дослідженнях спостерігалося дещо більш виражене підвищення активності ферментів печінки аспартатамінотрансферази (АСТ) та аланінамінотрансферази (АЛТ) при лікуванні комбінацією аторвастатину та езетимибу, ніж при монотерапіїаторвастатин. Однак підвищення трансаміназ зазвичай безсимптомне, не супроводжується розвитком холестазу та проходить як при продовженні лікування, так і після відміни препарату.

Спосіб застосування та дози

Під час лікування Статезі пацієнтам слід дотримуватись стандартної гіпохолестеринової дієти. Статезі призначають у будь-який період дня, незалежно від їди. Статезі застосовують від початку гіполіпідемічної терапії або додають до монопрепаратів аторвастатину при їх недостатній ефективності.

Лікування починають із Статезі 10/10 по 1 таблетці один раз на добу щодня. У разі необхідності посилити ступінь гіполіпідемічної терапії слід замінити Статезі 10/10 на 20/10. Гіполіпідемічний ефект стає помітним через два тижні, максимальний ефект спостерігається через чотири тижні. Через 2-4 тижні після початку лікування слід визначити ліпідограму для оцінки початкових результатів лікування.

Достатніх клінічних даних щодо застосування езетимибу в дозах більше 10 мг як окремо, так і в комбінації з інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази не існує, тому не рекомендується збільшувати добову дозу Статезі більш ніж на 1 таблетку. Терапевтичний ефект аторвастатину з профілактики серцево-судинних захворювань зростає при тривалому застосуванні, тому Статезі після початку лікування рекомендується приймати постійно на все життя.

Передозування

Симптоми. Міопатія, рабдоміоліз, порушення функції печінки, нудота, блювання, діарея.

Лікування. Специфічного лікування передозування Статезі немає. У разі передозування слід зробити промивання шлунка та призначити активоване вугілля, проводити симптоматичну та підтримуючу терапію, корекцію кислотно-лужної рівноваги, електролітного балансу та усунення.симптомів інтоксикації. Оскільки аторвастатин зв'язується з білками плазми, гемодіаліз не дає суттєвого зменшення концентрації аторвастатину у плазмі.

Взаємодія з іншими препаратами

Ризик виникнення міопатії під час лікування аторвастатином, як і іншими інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти (фібрати), еритроміцину, кларитроміцину, комбінації ритонавіру протиаквінокону азол , ітраконазол, міконазол), гіполіпідемічних доз ніацину (нікотинова кислота), тому слід врахувати співвідношення користі та ризику, перш ніж призначать ці препарати одночасно зі Статезою.

Антациди. Одночасне застосування аторвастатину та суспензії пероральних антацидів, що містять гідроксиди алюмінію та магнію, зменшувало концентрацію аторвастатину у плазмі крові приблизно на 35%. Одноразове застосування антациду зменшувало Cmax загального езетимибу на 30%. Однак антациди суттєво не впливали на ефективність гіполіпідемічної терапії аторвастатином та езетимибом.

Антипірін. Оскільки аторвастатин не змінює фармакокінетику антипірину, взаємодія між іншими препаратами, що мають подібний метаболізм (терфенадин, толбутамід, тріазол, деякі пероральні контрацептиви) малоймовірна.

Дігоксин. Одночасне застосування езетимибу (10 мг один раз на добу) не мало суттєвого впливу на біодоступність дигоксину та параметри ЕКГ. Однак при тривалому застосуванні аторвастатину та дигоксину стійкі концентрації дигоксину у плазмі збільшувалися приблизно на 20%. Тому треба здійснювати належний контроль за пацієнтами, які одночасно приймають дигоксин та статезі.

Еритроміцин, кларитроміцин. Одночасне застосування аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг двічі на добу), які є інгібіторами цитохрому Р4503А4, супроводжувалося підвищенням рівня аторвастатину в плазмі у 1,4 та 4,4 рази відповідно. Інші речовини, що інгібують цитохром Р4503А4 (кетоконазол, флуконазол, ітраконазол, міконазол, ритонавір, саквінавір, лопінавір, грейпфрутовий сік - більше 1,2 л на день), також підвищують рівень аторвастатину в плазмі при одночасному застосуванні.

Азітроміцин. Одночасне застосування аторвастатину (10 мг щодня) та азитроміцину (500 мг щодня) не змінювало концентрацію аторвастатину в плазмі.

Терфенадін. Одночасне застосування аторвастатину та терфенадину не викликало суттєвих змін фармакокінетики терфенадину.

Пероральні контрацептиви. Одночасне застосування аторвастатину з пероральними контрацептивами, що містять норетиндрон та етинілестрадіол, збільшує AUC цих препаратів приблизно на 30% та 20%. Цей ефект слід враховувати під час вибору контрацептиву для жінок, які приймають Статезі. Одночасне застосування езетимибу (10 мг на добу) з оральними контрацептивами не мало істотного впливу на біодоступність етинілестрадіолу або левоноргестрилу.

Варфарін. Не виявлено суттєвого впливу аторвастатину та езетимибу на біодоступність варфарину та протромбіновий час при їх одночасному застосуванні.

Циметидін. Не виявлено суттєвих ефектів взаємодії між циметидином та аторвастатином, а також циметидином та езетимибом.

Амлодипін. При одночасному застосуванні 80 мг аторвастатину та 10 мг амлодипіну не виявлено змін фармакокінетики аторвастатину.

Гемфіброзіл. Одночасне застосування езетимибуі гемфіброзіл (600 мг двічі на добу) суттєво збільшило пероральну біодоступність загального езетимибу у 1,7 раза. Езетиміб (10 мг один раз на добу) не вплинув на біодоступність гемфіброзилом.

Гліпізид. Езетиміб при застосуванні 10 мг один раз на добу не мав істотного впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку гліпізиду.

Фенофібрат. Одночасний прийом фенофібрату (200 мг на добу) збільшував середні Cmax та AUC значення загального езетимибу приблизно в 1,5 рази. Езетиміб (10 мг один раз на добу) суттєво не вплинув на фармакокінетику фенофібрату.

Колестипол. Концентрація аторвастатину в плазмі зменшується на 25% при одночасному застосуванні колестиполу. Однак гіполіпідемічний ефект був більш виражений при одночасному застосуванні аторвастатину та колестиполу, ніж при застосуванні одного з цих препаратів.

Холестирамін. Одночасний прийом холестираміну (4 г двічі на добу) знижував середнє AUC значення загального езетимибу приблизно на 55%. Статезі слід приймати за 2:00. до або за 4 години. після прийому Секвестранти жовчних кислот.

Циклоспорин. Одночасне застосування циклоспорину та езетимибу призводить до уповільнення екскреції як циклоспорину, так і езетимибу, особливо у хворих з тяжкою нирковою недостатністю. У клінічних дослідженнях циклоспорин, призначений хворим після трансплантації нирок з легким (кліренс креатиніну 50 – 80 мл/хв) та помірним (кліренс креатиніну 30 – 50 мл/хв) порушенням функції нирок, збільшував середні Cmax та AUC значення загального езетимибу у 3,9 та 3,4 рази відповідно. Одночасне застосування 5.2 мг/кг/добу циклоспорину та 10 мг аторвастатину призводило до зростання AUC аторвастатину в 8,7 раза. Тому слід врахувати співвідношення користі та ризику, перш ніж призначать Статезіодночасно з циклоспорином, особливо у хворих із нирковою недостатністю.

Інша супутня терапія. Езетиміб не мав істотного впливу на низку досліджуваних препаратів (кофеїн, декстрометорфан, толбутамід, мідозалам), які метаболізуються ізоферментами цитохрому P450 (1A2, 2D6, 2C8/9 та 3A4). Отже, езетимиб не є ні інгібітором, ні індуктором цитохрому P450.

Умови зберігання

Термін придатності

Приналежність до ATX-класифікації

C Серцево-судинна система

C10 Гіполіпідемічні препарати

C10A Гіпохолестеринемічні та гіпотригліцеридемічні препарати