Ми з чоловіком живемо окремо від батьків, але прописані – я у своєї бабусі, він у своїх батьків.
Після народження сина постало питання, куди його прописувати. Мої батьки наполягли у тому, щоб я виписувалася від бабусі разом із дитиною прописалася в чоловіка, тобто. у батьків.
Запитання ми поставили свекрусі, вона дала добро. Після чого я виписалася від бабусі та принесла свекрусі всі документи для подальших дій.
На що потім, сидячи на кухні, вона так спокійно каже, що подумала і згадала. що з нею ж живе ще один син, брат чоловіка і що, після їхньої (батька і матері) смерті, квартиру вона залишає йому. А раптом він захоче цю квартиру продати чи розміняти. А за законом, якщо там буде прописана неповнолітня дитина, жодних дій із квартирою робити не можна.
Я такого звичайно не очікувала, можна було про це і раніше подумати, щоб ні я ні моя бабуся не робили зайвих рухів тіла.
Зараз ми живемо у дачному будинку і прописатися тут поки що не має можливості, але правління селища займається цим питанням.
Я говорю свекрусі, що через пару років ми всі пропишемося у своєму будинку, щоб вона не переживала, але відповідь була однозначною.
Зрештою, я і мій син були прописані у моєї ж бабусі.
Після цієї розмови моя свекруха щодо нас не змінилася, так само сюсюкає, намагається допомагати матеріально, буває ставитися до мене краще, ніж моя рідна мати, але я ось досі не розумію цього рішення з пропискою. Адже навіть якщо вона прописала мене, жодного права я на цю квартиру не мала б, та й не претендую. І якщо внучок у тебе такий рідненький і довгоочікуваний, як ти повторюєш щоразу, що ж ти з ним так вчинила?
Може я чогось нерозумію..
Моя мама постійно в цьому бачить каверзу, каже що свекруха ще та змія і що все її гарне ставлення це пилюка в очі.