Триоксид миш'яку(As2O3) є своєрідним цитостатичним препаратом. Багато століть сполуки миш'яку використовували як отруту. Є повідомлення, що у Стародавній Греції та Стародавньому Римі він застосовувався як лікарський засіб. Багато засобів традиційної китайської медицини, рецептура яких відома протягом тисячоліть, включають до свого складу препарати миш'яку. У Західній Європі перші згадки про цей препарат у медичній літературі відносяться до XVII ст. Наприкінці XIX — на початку XX століття калієва сіль миш'яку (розчин Фаулера для внутрішнього застосування) використовувалася для зниження вмісту лейкоцитів у хворих на хронічний мієлолейкоз.
У 1909 р. Пауль Ерліх розробив препарат, складовим якого була органічна сіль миш'яку (арсфенамін, сальварсан). Ця сполука була високоефективною у лікуванні хворих на сифіліс. Інші органічні солі миш'яку, наприклад, меларсопрол, досі використовуються при деяких важких інфекційних захворюваннях (африканський трипаносомоз, що протікає з ураженням ЦНС, — «сонна» хвороба). Солі миш'яку вже протягом багатьох десятиліть застосовують у стоматології. У довіднику «Лікарські засоби» М. Д. Машковського натрієва сіль миш'яку рекомендується як зміцнюючий та тонізуючий засіб, як препарат для лікування псоріазу, причому застосовується розчин для підшкірного введення.
Цікаво, що перший опис успішного лікування хворого на гострий мієлоїдний лейкоз (ОМЛ) в 1930 р. також пов'язаний з використанням миш'яку в поєднанні з радіотерапією.
Після аналізу ефективності цього засобу при різних формах раку були отримані переконливі дані про виключно високі результати в лікуванні хворих з гострим промієлоцитарним лейкозом.
Першапублікація в міжнародній пресі зКитаюз приводу ефективності малих доз триоксиду миш'яку, що вводиться внутрішньовенно, у хворих на гострий промієлоцитарний лейкоз (ОПЛ) з'явилася в 1998 р.. Автори представили результати лікування 15 хворих з рецидивами гострого промієку. У 14 з 15 хворих було досягнуто другої та наступних ремісій (у 4 пацієнтів були 2 і 3 рецидиви), причому у 9 (90 %) з 10 тільки на фоні застосування триоксиду миш'яку. У 5 випадках призначали цитостатичні препарати через розвиток гіперлейкоцитозу.
Тривалістькурсу лікуваннядо досягнення ремісії склала 30 днів (28-54 дні) при сумарній дозі миш'яку - 300 мг (280-540 мг). Після першого курсу із 10 хворих, яким проводилося дослідження на наявність транскрипту PML-RARa, у 9 він продовжував визначатися. Усім хворим виконано другий курс консолідації тривалістю 28 днів. Інше лікування не проводилося. Протягом півтора року спостереження за хворими відмічено 4 рецидиви, тобто безрецидивне виживання протягом цього часу становило 75%. Автори відзначають незначну кількість побічних ефектів, найчастішими з яких стали сухість шкіри, свербіж, еритема (26,7%), нудота та відсутність апетиту (26,7%). Значно рідше (6,7-13,3%) відзначалися зміни на ЕКГ та аритмії, збільшення показників печінкових ферментів та білірубіну, артралгії, м'язові болі.
Доза щодня вводиться миш'якуу всіх курсах склала 0,15 мг/кг на день. Половині хворих пізніше була виконана ТКМ, а іншій половині продовжували проводити підтримуючу терапію миш'яком. При середньому часі спостереження 16 міс (10-25 міс) 27 з 40 хворих живі. Повна ремісія зберігається у 23 із 28 хворих, причому медіана її тривалості становить 16 міс (10-25 міс). Автори вказали нарозвиток наступних побічних ефектів: подовження інтервалу QT на ЕКГ у 38% хворих та розвиток так званого ATRA-подібного синдрому – синдрому диференціювання пухлинних клітин гострого промієлоцитарного лейкозу (23%).
Цей синдром характеризувавсялихоманкою, задишкою, затримкою рідини, плевральним випотом, перикардіальним випотом, лейкоцитозом. Набагато частіше, ніж у китайському дослідженні (40 % проти 13,3 %), відзначалися такі побічні ефекти, як слабкість, нудота, відсутність апетиту, діарея, набряки, головний біль, безсоння, кашель, гіпомагніємія, гіперглікемія. Можливо, це пов'язано або з етнічними особливостями переносимості лікарських препаратів, або з дещо більшою дозою миш'яку, що вводиться: не 10 мг для кожного хворого, а з розрахунку 0,15 мг/кг на день. Триоксид миш'яку стали широко застосовувати як терапію другої лінії у хворих на гострий промієлоцитарний лейкоз, і виявилося, що частота виникнення побічних ефектів, дійсно, досить висока. Найбільш тривожними ускладненнями є кардіальні. Описано раптову смерть 3 із 10 пацієнтів гострим промієлоцитарним лейкозом на фоні терапії триоксидом миш'яку.
Автори підкреслюютьдуже високу ефективність терапії триоксидом миш'яку: у 6 з 7 пацієнтів, які отримали лікування, досягнуто повної молекулярної та цитогенетичної ремісії гострого промієлоцитарного лейкозу. Багато дослідників рекомендують лише стаціонарне лікування триоксидом миш'яку за обов'язкового моніторування ЕКГ, показників печінкової функції, неврологічної симптоматики.