Низка свят, що наближаються, багатьох українських жінок заздалегідь налаштовує на... песимізм. Чому? Та тому, що не в їхній владі переписати слова популярного шлягера кінця 90-х. Адже насправді жіноче щастя — мив би чоловік посуд.

— А давай влаштуємо свято! Ти все приготуєш… — А ти? — А я — прийду.

Адже в нас в країні переважно як? Жінки готують свято, чоловіки святкують. І не має жодного значення, що це за свято — чи Новий рік, 1 травня, день народження чоловіка чи твій власний. Алгоритм «домашніх» свят майже ніколи не змінюється.

Жінка в режимі турбо натирає підлогу у квартирі — чоловік іде виносити сміття та пропадає на годину.

Жінка встає до плити, як стахановець до доменної печі – чоловік заступає на вахту біля телевізора.

Жінка судомно намагається щось зробити з зачіскою – чоловік приймає перші 50 р.

Жінка розважає гостей — чоловік схвально поглядає на дружину-витівницю.

Жінка, ледве тримаючись на ногах від втоми, прибирає зі столу чоловік, якого теж не тримають ноги, але з іншої причини, падає в ліжко і засинає зі щасливою усмішкою на обличчі.

Свято вдалось! Але, домиваючи останню тарілку, жінка думає про протилежне. Їй на думку чомусь приходять слова Остапа Бендера: «Ми чужі на цьому святі життя».

І взагалі, якщо говорити про свята в контексті рівноправності статей, то є одна суцільна несправедливість. Тобто відсутність усілякої рівноправності. Візьмемо, наприклад, дні народження. Про що свідчать історичні документи? Про те, що першими, як заведено, почали відзначати дні народження стародавні греки. Але не всі поспіль, а виключно глави поважнихсімейств. На жінок особливої ​​уваги не звертали. Та що там! Довгий час дні народження жінок не лише не відзначали, а й навіть не записували!

Хоча знаєте, у цьому щось є. Наші пра-пра-пра… бабусі ніколи точно не знали, скільки їм років, отже, не морочилися з приводу передчасних зморшок. Душевному спокою жінок сприяло відсутність дзеркал в більшості будинків. На Русі, наприклад, майже кінця XVII століття дзеркало вважалося заморським гріхом. Отже, розгледіти зморшки жінки могли тільки на чужому обличчі.

Але повернемося до днів народжень. Наскільки відомо, першою жінкою, яка отримала щорічне свято, була цариця Єгипту Клеопатра II. Ох, і привалило їй подарунків!

Сучасна середньостатистична жінка, якщо вона при здоровому глузді, не чекає від свого чоловіка царських подарунків. Від відчуття недооціненості багатьох рятує почуття гумору.

Чоловік приходить додому і бачить накритий стіл.

— Люба, хіба сьогодні якесь свято? — Так, ми відзначаємо повноліття. — Чиє? — Моєї шуби, їй сьогодні 18!

А що, може, і справді краще відзначати дні народження шуби, а не всякі там Нові роки? Принаймні шуба, навіть якщо вона не дуже молода, ніколи не скаже прикро: «Яка гидота ця ваша заливна риба!»

Чоловіки, ви хоч здогадуєтеся, який це стрес для жінки — почути, що страва, яку вона приготувала до свята, не вдалося? Але, щиро кажучи, стресів у свята нам вистачає і без цих «дружніх» зауважень. Наприклад, коли виникає необхідність придбати подарунки «всім-всім-всім», жінка викладається на повну — згадує про смаки друзів та близьких, вивчає «подарункові» сайти, об'їжджає купу магазинів… Уявити у цій ролі чоловіка просто немислимо.

Асвяткове меню? Як скласти його таким чином, щоб смачно нагодувати всіх гостей, а при цьому не надто відступити від дієти? Так… Хотілося б мені познайомитися з жінкою, яка ставить знак рівності між словами «свято» та «відпочинок».

Щодо ідеального свята, то я його бачу таким…

Недільний ранок. Жодних підйомів по будильнику. Жодної суєти-біганини-підготовки. Просто якимось чарівним чином я раптом опиняюся на природі. Сиджу в шезлонгу, дбайливо прикрита пледом, і крізь дрімові чую слова чоловіка, який не має недоліків: «Шашлик жіночих рук не терпить, ваші місця в залі для глядачів».