Наївшись і відпочинуть,білі чаплі повільно прямують у глибину заповідних чагарників, туди, де, оточена непрохідними очеретами, серед затопленого вербового лісу знаходиться гніздова колонія,

Пробратися до колонії, навіть знаючи її місце, важко.

З криком, допомагаючи собі крилами, біжить по воді лиска і ховається в щільній стіні зелені. Чомга зі смугастим пташеням на спині з переляку пірнає у воду. Все чутніше глухий гомін. Зарості обриваються біля плеса, суцільно вкритого ряском. За ним видно кострубаті верби з сухим суччям, що стирчить убік, з обламаними вершинами. На гілках та стовбурах дерев білі потеки пташиного посліду. Шапками темніють гнізда бакланів. З гучним карканням пролітають кілька ворон. Налякана появою людини, злетіла з гнізда лиска і з тривожним криком зникла в заростях. Ворони відразу пікірують на гніздо. Одна ворона полетіла з яйцем у дзьобі, друга, третя. Зникла кладка. Ось чому в місцях гніздових колоній птахів людина повинна з'являтися лише тоді, коли виведуть і підростуть пташенята, коли їм небезпечні будуть набіги ворон.

У кронах дерев лунають стривожені голоси дорослих птахів, тонке стрекотіння пташенят. Пташенята у всіх чапель і короваек вже підросли, їм не страшні ворони.

У куртинах рогозу та очерету білі чаплі живуть пліч-о-пліч зі своїми рудими сестрами. Велика обережність змушує білу чаплю оселятися далеко від крикливих побратимів. Та й живлення біля узбережжя численних островів краще. Все частіше зустрічаються невеликі колонії у приморській частині дельти. Віддалені від проток, де гудуть мотори рибалок, на мілинах та в очеретяному кріпленні островів поселення білих чапель невеликі за кількістю гнізд. Адже чим більше птахів в одному місці, тим частіше вони привертають увагулюдей. А це небезпечно. І тому колонії чапель розпорошені по всій дельті Волги.

У невеликому поселенні гнізд трохи більше двадцяти. Вони у очереті, невисоко над водою. В одному блідо-блакитні яйця. Великі пташенята, що майже оперлися, - в іншому. Гніздовий період у чапель сильно розтягнутий. Але що ж це? В одному з гнізд залишки шкаралупи. На ворону не схоже, сіра ворона розкльовує широке отвір посередині яйця, а тут яйця розгризені. Між куртинами завали з торішніх старих стебел очерету. Місцями вони утворюють щільний настил із принесених вітром стебел, переплутаних, частково згнилих, але ще міцних. По ньому і проникає в колонію єнотовидний собака. Її завезли до дельти Волги наприкінці 1930-х. Зараз вона настільки розплодилася, що сильно шкодить, особливо птахам, що гніздяться на землі. Але як потрапив сюди, за десяток кілометрів від берега цей розбійник залишається загадкою.

Нарешті підбираюсь до гнізда білої чаплі. У ньому три досить великі скуйовджені пташеня. Вони направляють дзьоби в мій бік і готуються до захисту. Дістаю з кишені плоскогубці та алюмінієві кільця. На кожному кільці номер і серія, а також вибиті слова: "Повідом Москва". Зловчившись, хапаю одного пташеня. Він боляче впивається найгострішими кігтями в руку і міцно стискає її. А дзьобом намагається дістати обличчя. Чаплі вміють захищатись.

Швидко надягаю кільце, затискаю плоскогубцями і намагаюся оселити невдоволено цвітіння, що виривається пташеня в гніздо. Роблю те саме з іншими і відходжу від гнізда. Води майже до пояса, але вона вже не така прохолодна, як у травні. Дорослі птахи в тривозі з криком кружляють над гніздуванням. Якнайшвидше прагну залишити колонію.

Попереду літо, виліт молодих птахів із гнізда, перші самостійні польоти.

І знову прийде весна,і так само над очеретами в плавному польоті тануть вдалині білі крила. Одягнені в чудове вбрання птиці будуть клопотати біля гнізд, вражаючи погляд своєю незвичайною прикрасою - егретками. Ось через це красиве пір'я-егреток доля білої чаплі склалася трагічно.

Залучаючи своєю витонченістю та красою, ажурні егретки чапель, крила крачок, пір'я інших птахів прикрашали капелюхи модниць Європи та Америки. Заради забаганки моди, заради виконання примх гриміли постріли у всі пори року.

Передові вчені України, охоплені тривогою за долю пернатих, в 1912 організували експедицію в дельту Волги. Її очолив професор Борис Михайлович Житков. Тут він побачив руйнування унікальної природи, масове знищення птахів. Він писав у книзі "Про промислі та охорону птахів у дельті Волги": "Потрібно сподіватися, що згодом в Укаїні засновані будуть і великі казенні резервати на кшталт північноамериканських, призначених для охорони та розведення звірів та птахів".

Але мрії вченого здійснилися лише 1919 року зі створенням Астраханського заповідника. Чаплі були на межі повного зникнення. Вцілілі гніздування птахів узяли під охорону. Це не забарилося позначитися на збільшення поголів'я. На заповідних ділянках, що охороняються, чаплі, коровайки, ковпиці знову утворили колонії, стали спокійно розмножуватися. До 1935 року кількість білих чапель у заповіднику вже сягала 1070. Нині в дельті Волги понад п'ять тисяч. Небезпека їм не загрожує. Чаплі, як і інші птахи, широко розселилися за межі заповідника, утворивши численні колонії в култуках та на островах у приморській частині. Однак вони зберегли найбільшу обережність і, ледве побачивши людину, прагнуть полетіти геть.

Д. Бондарєв, журнал "Юний натураліст" - 1987-4