Ще в давнину були відомі скло та мило. Для їх виготовлення застосовували карбонат натрію (соду), який видобували на берегах содових озер в Африці та Америці або отримували із золи морських та прибережних рослин на узбережжях Європи. Приблизно 150 років тому соду стали виготовляти хіміко-технологічним методом. Перший процес виготовлення соди розробив француз Леблан. Але з 1870 р. рентабельніший спосіб бельгійця Сольве став витісняти метод Леблана, й у 1916 р. закрилася остання фабрика, що працює з цього методу.
Сода має винятково важливе значення для народного господарства. Вона використовується у виробництві миючих та очищувальних засобів, у скляній та текстильній промисловості. У металургії її застосовують для видалення сірки із заліза та сталі; сода використовується у виробництві силікату натрію, фосфатів, селітри та алюмінію, емалей, смоляних фарб та у фармацевтичній промисловості. Соди потребують шкіряна, гумова, цукрова промисловість, виробництво продуктів харчування, фотоприладдя, вона є необхідним компонентом при очищенні води.
У районах Магдебурга та Галле в достатній кількості є вихідні продукти для виробництва соди - вапно, кухонна сіль, вугілля та вода. Підприємство ім. Карла Маркса в Бернбурзі є центром виробництва соди у НДР.
Два простих хімічних рівняння відтворять реакції, які у численних технологічних установках. Спочатку з аміаку, діоксиду вуглецю та води одержують гідрокарбонат амонію NН4НСО3, який при взаємодії з розчином кухонної солі дасть в результаті гідрокарбонат натрію NaHCO3 та хлорид амонію NH4C1:
Випадає погано розчинний гідрокарбонат натрію, його відокремлюють фільтруванням, а в результаті прожарювання(кальцинування) він переходить у карбонат натрію:
Особливо рентабельним робить процес регенерація аміаку та частково діоксиду вуглецю.
Джерело: Е.Гроссе, Х.Вайсмантель, «Хімія для допитливих»