Чи можливе це у дитячому віці? Мені здається, виходячи з мого досвіду роботи з дітьми можна намітити чотири шляхи виховання дитячого релігійного досвіду:
1. Почуття та розуміння "святого", "святості" - святого предмета, хрестика, ікони, храму, людини, святості всього божественного. 2. Не треба бути злим, важливо бути добрим, любити та шкодувати інших. 3. У всьому світі, природі, є порядок, сенс, і все робиться для чогось. Все влаштовано волею Божою. 4. Цікаво поступово дізнаватися щось нове про життя, про людей, про речі, про Бога. Добре пізнавати те, що пізнається.
В наш час віруючим батькам важливо не лише знайомити дітей з тим, у що вони вірять, – розповідати про євангельські події, пояснювати молитви, водити, коли можна, до храму, – а й розвивати у дітей релігійну свідомість. Діти, які ростуть в антирелігійному світі, повинні знати, що таке релігія, що означає бути релігійною людиною. Як приклад можу навести отриманий з Радянського Союзу рукопис покійної Є. Трояновської, педагога та віруючої православної жінки 1. У вступі до цієї праці вона розповідає дітям про бабку і яскраво описує, як цю бабку сприймають повз них. Дощовий черв'як простоне помічає. Птах бачить у ній їжу, дівчинка – іграшку, художник – красу, вчений замислюється про влаштування її крил та очей. Мудрець побачив усе те, що бачили інші, та ще й дещо. Він побачив у ній Боже творіння і почав розмірковувати про Бога. Пройшла ще одна людина, найдивовижніша. То був святий. Залюбувався бабкою, і серце його спалахнуло ще більшою любов'ю до благого Бога, який її створив. Він почав молитися, і душа його наповнилася світлом та любов'ю.
Такі розповіді та розмови з дітьми можуть допомогти розвинути та утвердити їхню релігійну свідомість.
Ми не можемо примушувати наших дітей до якихось героїчних конфліктів із навколишнім середовищем. Ми покликані розуміти труднощі, з якими вони стикаються, повинні співчувати їм, коли через потребу вони замовчують, приховують свої переконання, щоб уникнути конфлікту. Але в той же час ми покликані розвивати в дітях розуміння того головного, чого необхідно триматися і у що вони вірять. Важливо допомогти дитині зрозуміти: не обов'язково говорити про добро - треба бути добрим! Можна сховати хрестик чи іконку, але не можна з них сміятися! Можна не говорити в школі про Христа, але важливо намагатися дізнатися про Нього якнайбільше.
Церква знала періоди переслідувань, коли треба було приховувати віру, інколи ж страждати за неї. Ці періоди були часом найбільшого зростання Церкви. Нехай ця думка допоможе нам у наших працях по творенню нашої родини – малої церкви!