Заявити про себе Михайло зміг уже тим, що потрапив до фіналістів конкурсу «Кращий випускник Хабаровського краю». Там і випала можливість і себе показати, і на інших подивитися. Але насамперед донести цікаву та корисну ідею до маси.
- Справді, ще ніхто не замислювався над тим, що непотрібні автомобільні шини можуть не просто валятися на сміттєзвалищі, а послужити на благо. Я ось загорівся цією ідеєю і разом зі своїм викладачем розробив проект апарату з термічної переробки гуми та пластмаси у паливо, – захоплено розповідає Михайло. – А потім у гаражі ми з ним зварили лабораторний зразок із труби. Експеримент удався!
Проект Михаїла вже виграв один грант. Навіть своя клієнтура з'явилася, щоправда, поки що не у великій кількості. У Комсомольську-на-Амурі такий чудо-апарат незабаром з'явиться на сміттєпереробному підприємстві. Інші заводи теж поглядають на новинку, а дехто вже хоче купити установку. Єдина проблема, яка стоїть перед винахідливим студентом, – це звідки брати шини для переробки їх у мазут чи бензин. Для цього вже зараз треба створювати спеціальні підприємства із прийому гуми, вважає Михайло.
- У нас все чудово працює, правда, поки масштаби дрібні, містечкові, я сказав би. Хотілося б, звичайно, започаткувати своє підприємство у формі ТОВ, щоб була можливість отримати більший грант, - ділиться своїми планами Михайло Люлькін. – Зараз думаю, як це можна зробити. Наприклад, маркетингові ходи теж треба продумати, знайти клієнтську базу.
А спочатку була лише… ідея. Причому бажання щось досліджувати, винаходити, та що вже казати, просто вчитися виникло у Михайла лише до п'ятого курсу. Так що хлопець уостанній рік студентського життя часу не втрачав: писав наукові статті, брав участь у виставках, крайових та міжнародних конкурсах, науково-технічних конференціях молодих спеціалістів. Один із таких заходів став вирішальним у житті студента - Михайла покликали працювати на Комсомольський-на-Амурі нафтопереробний завод.
- Для нашого університету це рідкість, щоб студент без диплома вже за спеціальністю працював, тож я сам не очікував такої пропозиції, але дуже зрадів. І свій проект реалізувати на базі заводу теж легше було, - розповідає Михайло. – Тепер, головне, мета в житті є – хочу рости, розвиватися у сфері професії.
Ось тільки робота займає багато часу у студента, адже на носі захист диплома, який хлопцеві доводиться писати ночами. Та й до того ж у Михайла багато сімейних турбот: вдома на працьовитого та перспективного випускника чекає кохана дружина Настя та дворічний син Діма.
- Не знаю, чому люди бояться одружитися в ранньому віці, все не так страшно, як здається, а навіть навпаки, - сміється Михайло. - Почуваєшся повноцінною людиною, у якої і робота хороша, і дружина гарна, син підростає, залишається лише дерево посадити на повне щастя. Але… на хобі вже часу не вистачає – походи в басейн поки що довелося закинути.
- Звичайно, якість викладання на рівні, я й не заперечую. Ось тільки студенту, який замість того, щоб навчатися, займається зароблянням грошей, точно не до знань. Ну а що вдієш, якщо жити на щось треба, - міркує Михайло Люлькін. - Тож студентам треба платити гідну стипендію, щоби вони навчалися, а не підробляли ночами.
Дарія Сокланова. Фото В'ячеслава РЕУТОВА.