Історії, розказані реальними людьми на абсолютно різні теми
Моя улюблена чорна кішка
І вона справді стала для мене рідною людиною, а не просто домашньою улюбленицею! Адже стільки разом пережито, 20 років — це ціла епоха і моє життя теж. Вона пам'ятає мене молодою, я її — маленьким кошенятком, якого годувала дитячою сумішшю… Я її купила мимохідь, спонтанно, просто побачила на вулиці жінку, яка продавала чудових кошенят, і одразу погляд упав на одного, ось цього самого.
Ну і купила — безпородні кошенята, тож ціна була символічною, зараз уже й не пам'ятаю, скільки. Продавщиця сказала, що це котик, я теж не розуміюся на таких тонкощах, назвала Мурзиком, і кілька місяців жила у нас кішка хлопчиком, поки хтось із гостей не пояснив, наскільки ми помиляємось. Перейменували в Мурку і стали любити ще більше — адже дівчаток завжди люблять більше, ніж хлопчиків.
Але кішка явно домашня, і з роду домашніх — з першого дня користувалася лотком, з людьми ладнала чудово, і змалку розуміла людську мову. Щоправда, завжди була з непростим характером — дуже ревнива і вимоглива.
А як вона негативно ставилася до сімейних сварок! Чоловіка мого любила найбільше, він був її «кошкодромом» спала вона на ньому. Але якщо ми з ним починали лаятись — приймала мій бік. Вставала між нами і голосно нявкала, вимагаючи припинити сварку. А одного разу, коли чоловік особливо злосно на мене закричав, — вчепилася в його джинси та порвала їх! Джинси, які не всякий собака прокусить, а тут кішка, що там у неї за силу... Ось вона, жіноча солідарність!
А маму мою любила лякати. Мама бачила погано, подивиться — лежить на дивані щось чорне, думає, що то колготки, хоче взяти… і «колготки»раптом як зашиплять! Мама лякалася, а Мурка задоволена, налякала!
Отак і жили собі... Мами моєї давно не стало, три роки тому не стало і чоловіка, живемо собі ми з Мурочкою. Старенька вона вже, іноді хворіє, лікувати ніхто не береться, кажуть — тільки присипляти... Яке присипляти, вона мені як рідна сестра! І подружка, і співрозмовниця. Я кохаю її! До того ж вона не мучиться, живе, як звичайна кішка, їсть добре, спить клубочком, так само мило, як завжди.
Я так думаю, вона на мене чекає. Я теж уже немолода, буває, і хворію. Візьмемо та й помремо одного дня, так і підемо на той світ парочкою — кішка та її господиня. Не так страшно йти в незвідане удвох!