В оренбурзькій «Пирогівці» чекають ангіограф – сучасний апарат для точної діагностики та лікування захворювань судин. Шанси на одужання навіть у найскладніших «сердечників» значно підвищаться. Для міської медицини це прорив. Сьогодні таке дороге обладнання є лише у першій обласній лікарні. Однак для Андрія Карпеца, головного лікаря міської клінічної лікарні імені Пирогова, це придбання пов'язане ще й із глибокими особистими переживаннями.
– Дідусь помер від серцевого нападу дуже рано, – згадує він. – А сьогодні його вдалося б урятувати…
Хто такий зольщик?
Василь Карпець, у 1980-х перший секретар Бугурусланського міськкому партії, саме збирався на ангіографічне обстеження до Челябінська. Але не встиг. Сталося це напередодні 14-річчя онука. Дід уже приготував годинник у подарунковій коробочці та підписав. Сьогодні вони зберігаються у сім'ї Андрія Карпеца як сімейна реліквія.
– Саме дід дав мені перші життєві орієнтири, – каже Карпець. - Він хотів, щоб син навчався в Оренбурзі, а онук у столиці. Тому що сім'я має постійно розвиватися та міцніти. Навіть знаннями.
У виборі професії додали впевненості приклади батька, сьогодні головного нарколога ПФО, мами – терапевта та бабусі, яка до 83 років простояла біля стоматологічного крісла. "Завдяки рідним і пробився", - скажуть інші, але виявляться докорінно не праві.
– Перший запис у моїй трудовій книжці – двірник, – зазначає Андрій Карпець. – Друга – зольщик котельні. Це людина, яка вигрібає та виносить попел. Тоді шовкокомбінат опалювався вугіллям. В інституті я вже почав підробляти у лікарні – санітаром у реанімаційному відділенні. Апісля закінчення вирушив до московської аспірантури – виконувати наказ діда. Але весь час у голові крутилися думки про свій проект.
– Ми допомагали їм відновлювати документи, шукати роботу, проходити медичне обстеження, розповідали про те, як уберегтись від серйозних захворювань.
– Все це здавалося колосальними проектами, – каже Андрій Володимирович. – Але коли мене призначили головним лікарем, я зрозумів, що масштаби справ непорівнянні…
Проектний підхід головлікар переклав і на лікарню.
– Ідея добудувати дев'ятиповерхівку настільки витала у повітрі, що ми майже жартома повісили в моєму кабінеті постер із готовим корпусом, – розповідає Андрій. – А після чергового відвідування губернатора Юрія Берга… почали його робити!
Згідно з класичною проектною схемою, сформували команду, призначили відповідальних, стежили за перебігом будівництва, корегували щось, переробляли. Після запуску провели оцінку та оптимізували роботу.
– Наприклад, десь треба було перепроектувати вентиляцію, десь поміняти призначення кабінету, переробити маршрут руху відділенням. На те й потрібна команда з різних фахівців, завдання якої орієнтуватися на лікаря-практику, зробити все, щоб йому було комфортно, і щоб не хворіла голова, де взяти шприци та ліки. У цьому, на мою думку, основа сучасного менеджменту в медицині. Але все ж таки найголовніша людина – пацієнт. Головний лікар раз на тиждень буває у кожному підрозділі лікарні.
- Неодмінно спілкуюся з хворими, - розмірковує він. – Невдоволення, як правило, є завжди. Але здебільшого проблеми виникають приватні. Втім, пацієнти допомагають нам робити лікарню краще, наприклад, у поліклініці на Літакній молоді мами попросили зробити «парковку» для візків. Ми виділили для цьогоокреме місце.
Часто пацієнти дякують за повернення денних стаціонарів. У сучасному швидкісному житті не кожен може собі дозволити цілодобове лікування. Однак за легких патологій людина може прийти на процедури, отримати крапельницю, консультацію лікаря, нескладну операцію, а в другій половині дня вирушити на відновлення додому.
Цифри з перчинкою
Однак суперечить: лікарні постійно модернізуються, завозиться дорога техніка, лікарі роблять все більш складні операції, а народ незадоволений. Якість медичних послуг не влаштовує половину населення.
– Сьогодні багато проблем вирішуються, – каже Андрій Карпець. – Але довіра повертається роками. Люди вірять Інтернету, телевізору, сусідці. І самі ж потім страждають. А взагалі стосунки лікаря та пацієнта – це дуже тонка сфера. Людина часом свідомо йде з конфліктом: вона скривджена, засмучена, у неї проблеми. І від лікаря він чекає не лише професійної консультації, а й розуміння, підтримки, уважного ставлення. Звичайно, ми постійно працюємо над підвищенням якості наших послуг, але людський фактор також не можна виключити.
Не менш гостре питання – зарплати медпрацівників. За словами головлікаря, в їхній «дорожній карті» встановлено середню планку 27 тисяч рублів.
– Згідно з класичними економічними схемами стільки мають отримувати 75 відсотків працівників, – пояснює Андрій. – І ми цього досягли. Інші відхиляються або до плюсу, або до мінусу. Хірургам, наприклад, нараховується коефіцієнт кількості зроблених операцій. І тут дуже великий розбіг виходить, бо хтось робить 40 операцій на місяць, а хтось одну. Розподіл стимулюючих виплат ми віддали відкуп відділенням. У кожному з них є комісія, до якої входять лікар,санітарка, медсестра, завідувач відділення, і вони щомісяця оцінюють роботу один одного. Підписуються під протоколом, і якщо невдоволення, відповідають все. Фонд оплати праці у нас становить 36 мільйонів карбованців на місяць. Але ми намагаємось максимально ефективно розподілити кожну копійку, оцінити роботу кожної людини.
Проникнення ринку в медицину, на думку Карпеца, є неминучим. І це породжує здорову боротьбу за пацієнта, сильного спеціаліста, а отже працює і на підвищення ефективності охорони здоров'я.
Карпець не заперечує, що колектив насторожено сприйняв його призначення.
- Але мені допомагає щире захоплення справою. Це я раджу і всім своїм керівникам: якщо ти намагаєшся тільки заради справи, ніхто не зможе дорікнути, що шукаєш зиску для себе.
Завжди хотів багато дітей
Поки ми говорили про серйозні речі, чотиримісячна Ксюша гукала на руках у мами Лариси. Це четверта дитина у сім'ї Карпеців.
Коли Ксюша пішла на руки до тата, з Андрія зійшла постійна серйозність і задумливість. А блакитноока малеча так щиро відгукувалася на поцілунки та татове «дочка».
– Я завжди хотів багато дітей. І радий, що у житті так пощастило. Звісно, вирощувати їх непросто. Але навіщо ще людина існує?
За словами дружини Лариси, Андрій не лише уважний тато, а й дбайливий чоловік.
- Ви не повірите, але іноді він допомагає мені зі збиранням. Та й ділянку скопати не проблема, – усміхається вона.
Головний лікар дотримується простого підходу: бути щирим і виховувати своїм прикладом.
Розмовляла Юлія Дубенко, газета «Оренбуржжя»